Критичні 30 днів: чому російська армія в Україні скоро закінчиться

​

​Десь в кінці квітня за моїми внутрішніми відчуттями почалися критичні "близько 30 днів", через які нам належало пройти. Я очікував, що за їх підсумками щось почне прояснюватися.

З того моменту пройшло вже днів 40.

Змішані почуття.

По низці позицій ми цей критичний відрізок успішно пройшли, почалася нова фаза, де ми відштовхнулися від дна.

За іншими-відчувається як "тривалий вечір 28 дня", ми ще падаємо. Незавершена ситуація, яка додає невизначеності.

Що можна відзначити.

До 100 днів після 24.02 ми провели внутрішню оцінку того, що зроблено/належить зробити. Зібрали різні пазли, внаслідок чого проявилася дуже наочна картина.

Упевнений, російське командування в даний момент зосереджено на пошуку відповіді, чому українська армія не закінчилася.

Росіяни прекрасно знали, що мала наша країна після втрати арсеналів 2015-2018 рр. Після невдалої спроби атакувати Київ (коли вони виходили з помилкової політичної посилки про лояльність українського населення до Москви), росармія явно перейшла на більш прагматичні і вимірні фактори.

Нехитрі підрахунки в стовпчик напевно показали Кремлю набір дедлайнів: в цей момент і за таких-то умов закінчиться українська армія, в цей момент Україна закінчиться економічно, в цей момент настане інфраструктурний / енергетичний та ін. колапс.

Все, що було потрібно росіянам – подавати в топку бурятів і інший витратний матеріал, типу безлімітних радянських снарядів.

Виявилося, що:

1. українська держава досить швидко запрацювала на відновлення зникаючого військово-технічного потенціалу армії;
2. українське суспільство (волонтери, звичайні громадяни), додало свого роду еластичності, підвищило живучість сектору оборони;
3. Захід поступово почав відкривати краники нам і закривати Росії.

Разом. Якщо записати в стовпчик все військово-технічне, що вдалося притягнути в країну (це ж не тільки іноземна матеріально-технічна допомога, це прямі контракти Міноборони, оплачені коштами українських платників податків), то виходить, м'яко кажучи, чимало.

Навіть при наявності фронту шириною 2,3 тис. км (без моря) сили оборони України загнали російську владу в ситуацію, коли Кремль або повинен йти на різке підвищення військових витрат (відкриту масову мобілізацію), щоб передавити масою, або судорожно досягати якогось статус-кво, з яким йти на переговори. Якщо Україна погодиться.

Удари по інфраструктурі, злодійство і знищення запасів зерна – це елементи примусу України до переговорів за допомогою тиску на найслабшу ланку (західних партнерів, від яких ми залежимо). Росія активно загрожує голодом і всіма силами намагається показати, що поставки зброї не мають сенсу. Що якраз доводить зворотне-ще як мають.

Паралельно російська сторона накопичує ресурс для третьої хвилі атак. Але в силу героїчного і вмілого опору нашої армії, росіяни вже змушені задіяти те, що збиралися накопичити. З одного боку, це не дає можливості піти на паузу, з іншого – це не дозволяє РФ спроектувати силу так, щоб нас розчавити.

читайте такожУ Кремлівському будинку престарілих вже рвуться панталони: чому запахло поразкою РосіїСитуація на фронті залишається вкрай непростою. Але темп просування російських військ знизився. При збереженні тотальної чисельної переваги РФ в артилерії, все частіше ми чуємо, що українські артилеристи злегка вгамували ворога. Рівноваги сил поки немає і близько, але армія РФ вже несе істотні втрати від нових елементів оборони, яких перед початком ескалації не було. Їх не можна було прорахувати.

Якщо темп поставок стане більш адекватним, почне закінчуватися не Українська, а російська армія. Її просто нікому буде заповнити в стислі терміни.

Росіяни напевно постараються домогтися якогось загарбницького прогресу до Дня Росії, третьої зустрічі в "Рамштайні" (відбудеться в Брюсселі), а також до самітів ЄС і НАТО. Щоб максимально вихолостити рішення цих структур з нашого приводу.

Червень, за моїми відчуттями, вже не буде місяцем падіння – швидше місяцем гойдалок і стабілізації. Якщо ми отримаємо все те, що заплановано, росіяни зупиняться повсюдно.

А ось що буде далі, в липні - я сказати не беруся. Тому що вже заплановане здатне похитнути якщо не фронт цілком, то як мінімум окремі його ділянки. Але от чи розділять партнери наше прагнення "хитати" - зможемо встановити тільки досвідченим шляхом. Тому що друга половина липня-початок канікул / відпусток скрізь.

Як то кажуть, нам своє робити.

Олексій Копитько, блогер, радник міністра оборони України

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред