Криза влади у Туреччині очевидна, Ердоган буде діяти агресивно

Після арешту мера Стамбула та конкурента чинного президента Реджепа Ердогана на майбутніх виборах, Екрема Імамоглу, у кількох містах Туреччини спалахнули акції протесту. Але у ситуації, яка склалася в Туреччині, треба говорити не стільки про самі протести, а про кризу навколо арешту мера Стамбула Екрема Імамоглу, який є представником опозиційної Республіканської народної партії (CHP), що протистоїть Партії справедливості та розвитку (AKP), очолюваній Ердоганом.

Ця ситуація має кризовий характер, оскільки мера звинувачують у корупції, і разом із ним заарештовано близько 100 осіб, пов’язаних зі справами щодо корупції. Звичайно, турецька влада та правоохоронні органи заявляють, що це збіг і жодного зв’язку з внутрішньопартійними процесами та висуванням кандидата від CHP немає. Однак арешти відбулися буквально за кілька днів до внутрішньопартійного голосування щодо кандидата в президенти від CHP. І незважаючи на це, заарештований мер вже виграв ці вибори і арешт сприяв консолідації його партії – він переміг у цьому голосуванні, будучи єдиним кандидатом. Інші претенденти просто не балотувалися.

Питання щодо неупередженості цих справ виникають через те, що проти Імамоглу вже є кримінальні справи. Зокрема, він раніше отримав вирок за "образу честі й гідності" членів Вищої виборчої ради. Вирок передбачає ув’язнення, але наразі перебуває на стадії апеляції, тому мер залишався на посаді.

Корупційні звинувачення мають серйозніші наслідки, адже згідно з турецьким законодавством, вони передбачають можливість арешту до двох років без можливості виконання службових обов’язків. Через це Імамоглу та двоє очільників районів Стамбула вже усунуті з посад.

Це – ще одна політична складова цієї справи, тому що тепер вони обрані на свої посади, і тому питання їхньої заміни залишається відкритим. І невідомо, яким чином турецьке правосуддя розбереться з цим питанням. Централізоване призначення буде явним відступом від демократії і поставить під сумнів легітимність влади в ключовому регіоні, адже Стамбул та провінція становлять понад 25% економіки країни.

З огляду на ці збіги, повʼязані з політичними питаннями, це викликало протести. Туреччина загалом — дуже темпераментна країна. Протести там часто бувають бурхливими та доволі жорсткими.

Рекомендуємо:

У Ердогана назвали головну перешкоду для миру між РФ і Україною

Протести в Стамбулі, організовані прихильниками Республіканської партії, не є винятком. Під час них відбуваються сутички з поліцією, яка в Туреччині, як правило, ніколи не почувається скутою у виборі засобів тазастосовує досить жорсткі методи, зокрема сльозогінний газ, водомети тощо.

З одного боку, такий характер протестів та реакція влади є типовими для Туреччини. Тому не можна сказати, що ці події є унікальним політичним феноменом. Протести стихають уночі, проте щовечора прихильники партії знову збираються, а її лідери заявляють про намір продовжувати боротьбу.

Усе це збігається з низкою політичних процесів, які підривають стабільність у країні. Наприклад, Туреччина останнім часом намагається скористатися суперечностями між Європою та США. Вона демонструє зацікавленість у відновленні переговорів щодо вступу до ЄС.

Однак, якщо нинішня адміністрація Білого дому, ймовірно, не ставитиме під сумнів стан свободи слова та політичних свобод у Туреччині, то в Європейському Союзі – навпаки.

Здавалося б, це локальна справа — звинувачення нібито в корупції мера. Хоча йдеться про велике, але одне з міст, однак ця ситуація має й певні геополітичні наслідки. Водночас Туреччина перебуває в нестабільному становищі, фактично ведучи бойові дії на території Сирії як свої проксі-групи, а також безпосередньо — у протистоянні з курдами.

Усе це створює додаткові фактори нестабільності навколо Туреччини, що, у свою чергу, підриває авторитет влади. А у комплексі всі ці події змушують спостерігачів ставити питання: чи зможе Ердоган утримати ситуацію під контролем? Він є досвідченим і вмілим політиком, який не раз виходив переможцем із кризових ситуацій. Однак це не може тривати безкінечно, і тому постає питання — чим усе це завершиться? Поки що ніхто не готовий прогнозувати ані найрадикальніші сценарії, робити точні прогнози — ані щодо найрадикальніших сценаріїв, ані щодо можливості того, що протести врешті-решт згаснуть без внутрішньої підтримки. Тож ситуацію слід уважно відстежувати.

Я не можу абстрагуватися від реальності, і ми бачимо, зокрема на українському прикладі, що іноді навіть опозиційні мери вдаються до дій, які можна назвати корупцією. Повторюсь, що Стамбул — це 25% економіки Туреччини, причому достатньо успішної. І стверджувати, що там узагалі немає корупції чи підстав для звинувачень, було б наївно. Я не бачив матеріали цієї справи, тому не можу її коментувати детально, але логіка підказує, що певні підстави для звинувачень можуть існувати.

Однак головне питання не в самих звинуваченнях і не в тому, наскільки суд зможе їх довести. Занепокоєння викликає інше: як саме це було зроблено. Очевидно, що така масштабна справа з арештами розслідувалася давно, але затримання відбулися саме напередодні затвердження Республіканською партією свого кандидата.Це, як і попередні кримінальні справи проти пана Імамоглу, викликає сумніви в щирості намірів турецької влади. Так само, як і існування інших, досить натягнутих кримінальних справ проти Імамоглу змушують шукати політичний підтекст і сумніватися в об’єктивності правоохоронних органів.

Рекомендуємо:

Чому для Ердогана були останні вибори в Туреччині

У внутрішньому розвитку Туреччини протягом останніх десятиліть, а можливо, й довше, чітко простежується непримирима боротьба між авторитарними тенденціями та умовно демократичними силами. "Умовно", адже якщо говорити про зовнішньополітичні переконання опонентів Ердогана, а подекуди й про їхні внутрішньополітичні позиції, вони не завжди суттєво відрізняються. А якщо й відрізняються, то не настільки, щоб однозначно називати когось авторитарним, а когось демократичним.

Туреччина зараз перебуває у стані внутрішньої політичної нестабільності. Ердоган дуже давно при владі, і, очікувано, існує відчуття, що рано чи пізно він змушений буде піти. Це, у свою чергу, може спричинити вакуум влади.

Крім того, країна стикається з серйозними економічними проблемами, які загострилися за останні роки чи навіть десятиліття. Це теж підриває довіру до влади, викликає масу критичних зауважень і звинувачень у неефективному реагуванні на надзвичайні ситуації, корупції тощо.

Хиткість політичного устрою змушує владу шукати можливості для досягнення перемог, зокрема на зовнішньополітичній арені. Є велика спокуса отримувати політичні дивіденди від зовнішньополітичних акцій, таких як зміна влади в Сирії, протидія курдським повстанцям на сирійській території тощо. Сюди ж можна віднести й роль Туреччини у переговорах щодо українсько-російської війни.

Внутрішня нестабільність стимулюватиме Ердогана й надалі проводити більш наступальну, агресивну зовнішню політику. Це може нести як загрози, так і несподівані позитивні результати в інших галузях. Адже якщо внутрішньополітична ситуація буде нестабільною, то пошук зовнішньополітичних проривів може стати необхідністю — і в деяких випадках ці прориви можуть бути досягнуті.

Тому не варто однозначно сприймати ситуацію як суто негативну чи позитивну. Як і багато що в турецькому політичному житті: події можуть спалахувати й згасати, деякі проблеми розв’язуються, а деякі — ні.

Очевидно, що криза в Туреччині є, і вона серйозна. Так само серйозною є нестабільність у зовнішній політиці країни. Поки що арешти опозиційних політиків і зовнішня політика Туреччини не мають прямого зв’язку, але непрямі зв’язки очевидні — зокрема, через переговори з ЄС і прагнення Анкари діяти більш агресивно та наступально на міжнародній арені. Однак категоричні прогнози робити передчасно.

Богдан Яременко, народний депутат України, дипломат, засновник Фонду Майдан Закордонних справ, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред