Незважаючи на численні публікації у світовій пресі про український слід у підриві "Північних потоків" і те, що німецька прокуратура видала ордер на арешт українця у цій справі, я продовжую вважати, що диверсію організували російські спецслужби. Незадовго до підриву газопроводів Росія, намагаючись поставити Німеччину на коліна, фактично припинила постачання газу. Це порушувало зобов'язання за довгостроковими договорами і Газпром міг потрапити на великі штрафні санкції. Щоб їх уникнути, треба було зобразити якийсь форс-мажор, що перешкоджає поставкам. Для цього росіяни і підірвали газопроводи.
Причому вибірково, залишивши цілою одну гілку Північного потоку 2 (улюбленого дітища Путіна), який німці відмовилися вводити в дію. Кремль намагався таким чином змусити їх прогнутися, нарешті терміново сертифікувати цей газопровід і попросити Росію постачати через нього газ. Путін прямо на це натякав після диверсії. Німці його потім послали куди подалі, але він явно розраховував, що вони піддадуться на шантаж.
А тепер найцікавіше. Судячи з публікацій у західній пресі, як виконавців диверсії російські спецслужби могли (щоб приховати свою відповідальність) у темну залучити українців, які теж зі своїх причин були зацікавлені в підриві цих газопроводів. Таке у світі спецслужб нерідко зустрічається.
За цю версію говорить і те, що російська пропаганда не підтримує, здавалося б вигідну їй, українську версію диверсії, а з маніакальною завзятістю продовжує шукати там англо-американський слід. Як відомо, головне в будь-якому розслідуванні не вийти на самих себе. Якщо потягнеться ниточка, від виконавців можуть дійти і до російських організаторів. Тому росіяни просувають тільки найфантастичніші версії, наприклад, про відповідальність за диверсію Вікторії Нуланд.
На практиці підрив Північних потоків став для Росії пострілом у власну ногу. Вона остаточно втратила німецький газовий ринок. А ось Німеччині він виявився стратегічно вигідним, країна змогла звільнитися від газової залежності від Росії раніше, ніж планувалося. Тож українців не заарештовувати, а нагороджувати треба. Можливо, вони допомогли самострілу російської влади, яка через чергову путінську самовпевнену дурість розірвала власний газовий зашморг на шиї у Європи.
Хто такий Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
