Або спільна поразка, або спільна перемога України і Заходу

Те, що ми маємо зараз, я би назвав нове коло "big debate" про Україну, що триває на Заході. Багато статей, опедів, виступів, дискусій, думок про те, що ж зараз робити, коли stalemate, війна надовго, витрати ростуть, втрачено ефект новизни, росте втома, виникають інші проблеми...

Імхо, перший базовий меседж, який досі не всі розуміють на Заході - і у США, і у Європі - у тому, що це війна лише України і РФ, але її результат буде спільним - не лише України, а також Заходу. Або спільна поразка, або спільна перемога України і Заходу.

Рекомендуємо:

"Скорочення допомоги Україні": експерт пояснив, чим загрожує підписання Байденом тимчасового бюджету США

Це далеко не всі розуміють там. Як ілюстрація - опитування ECFR, де є питання, чи вважаєте ви, що США перебуває у війні з РФ. Абсолютна більшість американців і відносна більшість європейців вважає, що ні, у той час як абсолютна більшість не лише московитів, але також китайців, саудитів, турків, південноафриканців вважають, що так. Імхо, питання не коректне. Звичайно, США не перебувають у війні з РФ (у конфлікті - так, але у війні - ні). Але це можна розуміти як індикатор ширшого сприйняття.

Хтось у США може вважати, що можна disengage from Ukraine так само як вийшли з Афганістана. Але Україна - не Афганістан.

Разом з тим, не все погано. Зокрема, більшість американців розуміє базову річ, що bully диктатора треба ставити на місце, інакше він ітиме далі. Про це теж є дуже цікаве поглиблене соціологічне дослідження, оприлюднене Razom.

Це ми говоримо про сприйняття громадян, але політики на Заході дуже часто слідують у фарватері громадської думки. Саме тому нам слід посилювати people to people дипломатію, особливо з республіканськими виборцями у "червоних" штатах, а не лише роботу у Вашингтоні. Із ключовим меседжем, що ідеться не про допомогу Україні, а про нашу спільну перемогу (або поразку).

Другий базовий меседж, який багато хто не розуміє на рівні західних експертів - що немає альтернативи (offramp) у вигляді переговорів. Бо росіяни хочуть не переговорів, а реваншу, і у них інший cost-benefit аналіз і інше сприйняття реальності. Тут не буде миру посередині, тут буде військова перемога однієї із сторін.

Наприклад, дехто навіть із щирих симпатиків України на Заході говорить/пише, що мовляв РФ хотіла би "зафіксувати" свої позиції, отримати передишку, її турбує великі втрати, чи зниження іміджу у світі чи у "ближчому зарубіжжі", де мовляв росте вплив інших сил, і т.п. спроби раціонального аналізу, насправді виходячи зі своїх базових установок, які у росіян інші. Суть не у тому, що росіяни нераціональні - вони цілком раціональні, але у них інші базові цілі, цінності та готовність витрачати ресурси.

З раціональної точки зору західного аналізу, навіть цілковита окупація України нелогічна, бо матиме більше негативних наслідків, ніж позитивних ефектів. Але це якщо дивитися західними очима. Бо - повертаємося вище: досі багато хто на Заході не розуміє, що РФ воює в Україні із Заходом, і вона так хоче поразки Заходу, що готова до дуже високих втрат, і вірить, що Захід внутрішньо слабкий для співставних витрат.

Власне, третій меседж, який складно сприймається на Заході - це те, що їхні інвестиції не можуть бути на порядок менші, ніж московитські. Не можна ставити питання типу "скільки території ви відіб''єте за 20, 30, 60 млрд доларів?" Бо лише офіційний воєнний бюджет РФ у 2024 році складе 112 млрд доларів. І ще таку ж суму складуть секретні статті бюджету. Не можна очікувати перемогти, не витративши як мінімум співставної суми.

В ідеалі, звичайно, можна було би зменшити фінансовий ресурс мск, якщо посилити санкції. Тоді потрібно було би менше витрачати на оборонну підтримку України.

Також важливо "правильно інвестувати", розуміючи реалії та тренди поля бою, адже далеко не обов'язково намагатися просто симетрично перебити росіян кількістю ресурсів. Саме у цьому ключі слід розуміти статтю Залужного - а не так, як її прочитали західні коментатори, які вчепилися у підзаголовок, де згадане s-слово.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред