Лукашенко майже "зламався", або Чому можливий новий похід Путіна на Київ

За яких обставин можливий новий "північний наступ" на Київ? Відкидати його буде необачно.

Важливо не повторювати помилку сприйняття ситуації перед 24 лютого, коли в Україні РФ здійснювала набір інформацонно-психологічних операцій з метою придушити громадянську пильність і політичну мобілізацію суспільства. Особливо важливо було для Путіна - застати зненацька українську еліту і домогтися її дезорганізації.

У майже всіх військових коментаторів склався нині експертний консенсус про те, що Лукашенко не ризикне на пряме вторгнення з внутрішньополітичних і військово-стратегічних причин, а всі його останні маневри пояснюються бажанням відвернути українські сили від концентрації по лінії фронту.

Давайте прикинемо поведінкову логіку Путіна. Припустимо, він виходить до адмінкордонів Луганської та Донецької областей (хоча і з цим завданням - колосальні невдачі), але далі війну не бачить сенсу продовжувати в силу ресурсних і політичних ризиків. Кремлю буде потрібно схилити Україну до переговорів - Мінську-3, в якому зафіксувати досягнуті стратегічні і територіальні переваги.

Фактично на кампанію по уявному миролюбства Путіна кинута зараз вся вибудовувана десятиліттями політична інфраструктура впливу Росії в Європі: статті, заяви, коментарі політиків, дипломатичні плани, записки різних там продажних аналітичних інститутів тощо. Але вона "пробуксовує", бо не сплять американці, британці, прибалти, поляки і, власне, не спить наша дипломатія.

Треба не розуміти впертий характер Зеленського, якого європейські лідери всякими способами схиляли до поступок і виконання попередніх двох "Мінськів" щоб усвідомити, що Зеленський погодиться лише на світ з максимально прийнятною для України повісткою, яка не стане для нього особистим електоральним ризиком.

читайте такожЧому запанікувала і метається РосіяІ перед війною французький лідер Макрон, будучи 7 лютого в Москві, а наступного дня в Києві, очевидно робив спробу зіграти по-крупному і запобігти військовій ескалації, змусивши президента України піти на бажаний для більшості гравців в ЄС болючий компроміс з РФ ціною визнання територіального статус-кво. Але щось пішло не так.

Втім, і зараз шансів примусити Зеленського насильно до невигідного для України миру немає. Але не забуваємо, що Путін - гравець із чекістським досвідом. Який інструмент у нього залишається в кишені при провалі спроби використовувати лояльний пул західної еліти для тиску на Україну і відсутності надійного і максимально лояльного до Кремля угруповання політиків в Україні, здатного створити область внутрішнього тиску?

Тільки військовий, а значить варто очікувати повторного штурмового наступу, але вже у складі спільного російсько-білоруського угруповання на Київ, Чернігів, Луцьк, Рівне, Житомир (під звуки радянської пісеньки "ми за ціною не постоїмо" будуть продовжувати на забій відправляти росіян, як військову худобу). Це дозволить знову згенерувати фон поступливості української влади і спонукати до продовження переговорів, але тепер вже під акомпанемент частини західних клікуш.

читайте такожНе захопив Україну, але добив Росію: чого досяг Путін за сто днів війниПовторний "північний наступ" вкрай важливо Путіну здійснити за участю якраз білоруської армії. Він вирішує таким чином кілька завдань.

По-перше, знімає з себе частину відповідальності за війну, замішуючи союзників.

По-друге, підриває особистий вплив Лукашенка на силову вертикаль у своїй країни, роблячи його повністю залежним від себе.

По-третє, ліквідує потенційно посередницьку позицію Білорусі як дипломатичний місток між ЄС і Росією, підводячи під повний західний санкційний пакет і Білорусь.

Давайте подивимося на військові маневри Лукашенка в ланцюговій хронології. Вони дійсно спантеличують справжніх військових аналітиків, а не великих телекоментаторів:

• 04.05.2022 - у Білорусі оголошена раптова перевірка сил реагування.
• 10.05.2022 - на кордоні з Україною розгортаються підрозділи сил спецоперацій.
• 24.05.2022 - переміщення дивізіону ОТРК" Іскандер-М " в Брестську область на 50 кілометрів від українського кордону.
• 26.05.2022 - у ЗС РБ створюють нове Південне оперативне командування.
• 27.05.2022 - Лукашенко доручає створити в країні "народне ополчення".
• 05.06.2022 - терміни перевірки бойової готовності підрозділів ЗС Білорусі продовжені до 11 червня.

Лукашенко кілька разів зустрічається з Путіним. 11 квітня він їде до Путіна на Далекий Схід. 3 травня відбулася телефонна розмова Путіна і Лукашенка. 16 травня проходить саміт ОДКБ, на якому знову Лукашенко довго про щось говорить з Путіним, але вже Наживо. Далі вони повторно зустрічаються 23 травня в Сочі, ця зустріч триває близько 5 годин.

Навіщо проводити особисті зустрічі з такою інтенсивністю? Щоб що? Вирішити питання щодо космічної співпраці? Варіанти трансформації Союзної держави? Або щоб особисто вручити Лукашенку тези, які він повинен озвучити для інформаційних операцій Кремля? Така інтенсивність вказує на періодичну "звірку годин" і особистий звіт Лукашенка щодо проведених підготовчих заходів.

Існує цікава думка, що таким чином Лукашенко завчасно вибудовує не наступальну позицію, а якраз оборонну, розуміючи, що після перемоги України буде складно утримати країну від нової протестної хвилі, яка може перерости в партизанський рух зі збройним відтінком. Під питанням також активність білоруських загонів, які воюють зараз в Україні, адже вона може бути перекинута вже на територію Білорусі.

читайте такожЗагроз Росії вже ніхто не боїться: чому за Росію не стане воювати навіть ЛукашенкоАбо ж Лукашенко прораховує варіант, що після провалу путінського плану інкорпорації України, Путін захоче для компенсації розчарування пересічних росіян, пригнічених невиконанням обіцяних завдань "спецоперації" проти України, яка обернулася катастрофою і загибеллю величезної маси російських солдатів, формалізувати повну анексію Білорусі. Тому в такому випадку Лукашенку важливо тримати армію в мобілізаційній формі і максимально замкнути всі кермо управління нею на собі. Ніхто ж не відміняв прихованих планів Путіна позбутися Лукашенка.

Ці дві версії можуть бути важливими пазлами у вибудовуваній стратегії, але все-таки поки найбільш правдоподібною бачиться тема співучасті Білорусі в новій військовій авантюрі Путіна. "Ломка" Лукашенка може досягти своєї мети, бо Путін вміє чекати, викидаючи до фіналу операції головні козирі.

Готується і Україна до цього сценарію.

Олег Постернак, політтехнолог, керівник Центру політичної розвідки

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред