Олександр Григорович робить все можливе, щоб відкрутитися від безпосередньої участі в бойових діях. Путін поступово прогинає і продавлює Лукашенка, ось Олександр Григорович і робить нові і нові піар, політичні та військові маневри, щоб створювати видимість кроків вперед.
Основне, що намагатиметься отримати Лукашенко від Путіна, – розміщення на території Білорусі ядерної зброї, оскільки це дасть йому певний рівень захисту від Заходу та інших.
Але, думаю, Путін на це не піде, бо розуміє, що це означатиме для Лукашенка гарантію безпеки не тільки від Заходу, але і від Російської Федерації.
Тому "боротьба нанайських хлопчиків", Лукашенка і Путіна, продовжуватиметься.
Часто кажу і нашим колегам з Білорусі, і представникам різноманітних національний територій Російської Федерації, що воювати треба не за свободу якоїсь окремої території, а проти Путіна. Убивши Путіна, ми дамо свободу всім народам, які зараз знаходяться в зоні його впливу.
Для Лукашенка найважливіше - якимось чином відкрутитися від вступу в цю війну, і в цьому сенсі зниження боєздатності білоруської армії йому вигідно, а не навпаки. Зараз Лукашенко віддав танки Росії на прохання Путіна, а завтра Путін скаже Лукашенку: "Вперед! Наступай!", а батька відповість: "спочатку ж потрібно відновити наш потенціал, інакше на чому ж мої солдати поїдуть вперед, воювати". На це потрібен час. І Лукашенко постійно купує цей час, петляє, переслідуючи тільки одну мету – не вступити у війну.
Якщо розглядати сферичного коня у вакуумі, то Лукашенко може зрадити Путіна і вступити у війну на боці України. Якщо ж розглядати практичну ситуацію, то я не бачу готовності Заходу чи України йти на такий сценарій. Взагалі, звичайно, якби було якесь єдине стратегічне керівництво глобальної антипутінської коаліції в політичному сенсі (не у військовому – у військовому у нас все нормально: Зеленський втілює лінію опору Путіну, причому дуже успішно). Однак не проводяться, грубо кажучи, ні тегеранські, ні ялтинські конференції – немає спільного плану: що ми робимо з агресором потім, що ми робимо зараз з країнами, які входять в сучасну гітлерівську, тобто путінську, коаліцію.
Звичайно, Лукашенко, якби йому дали гарантії особистої безпеки і виживання, неодмінно переметнувся б, як в період світових воєн змінювали свою орієнтацію італійці.
Але питання - а хто йому надасть таку можливість? У нас є велика кількість представників російської еліти, які готові перейти на бік добра, вони тільки рукою махають: "Хлопці, ми тут! Якщо у нас будуть гарантії безпеки, ми все зробимо. Тільки заберіть нас звідси". Але на даний момент ніхто не робить їм назустріч кроків. Розмови на цю тему є, консультації є, а практичних дій – немає. Тому, відповідно, нічого не відбувається.
І з Лукашенком тому теж нічого не відбувається.
Ілля Пономарьов, російський опозиційний політик, який у 2019 році отримав українське громадянство, депутат Держдуми Російської Федерації 2007-2016 років, єдиний, хто голосував проти анексії Криму Росією, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
