Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Україна і Грузія стануть членами Альянсу, і таке рішення було ухвалено ще у 2008 році, але терміни набуття членства тоді не встановлювалися.
Насправді у 2008 році на болгарському саміті НАТО Північноатлантичний альянс припустився помилки – не надав Україні та Грузії плану дій щодо членства. Так сталося під російським тиском, а точніше під безпосереднім тиском президента РФ Володимира Путіна. Ключовими державами, які змусили НАТО припуститися такої помилки, були Німеччина і Франція. Вони вважали таку формулу компромісною: зробити спільну заяву про те, що Україна і Грузія будуть членами НАТО, але не сказати – коли, а також не надати ПДЧ. Натомість Німеччина і Франція запропонували Україні та Грузії виконувати річні національні програми, з яких, власне, і складається план дій щодо членства.
Відповідно, сьогодні Північноатлантичний альянс перебуває у відносинах з Україною у питанні надання їй перспективи членства на рівні 2008 року.
Росія грудневими ультиматумами і січневими переговорами домагалася від Північноатлантичного альянсу скасування рішення від 2008 року. Іншими словами, Росія хотіла, щоб НАТО відмовилося від свого рішення і своєї заяви про те, що Україна і Грузія будуть членами Альянсу, та ухвалило нове рішення про те, що ці країни членами НАТО не будуть ніколи.
Але речники НАТО своїми останніми заявами дали відповідь на вимоги Росії. Так, актуальність прочитання заяви Столтенберга така: НАТО не відмовляється від формули 2008 року. Тобто Росія не домоглася визнання її вимог, і для України це добре.
Але й Україна ні на крок не просунулася у цій справі і лишається на старих позиціях. Окрім заяви Столтенберга, пролунали також слова заступниці держсекретаря Сполучених Штатів Америки Вікторії Нуланд, яка, відповідаючи на запитання про Фінляндію і Швецію сказала, що ці країни можуть стати членами НАТО будь-коли, якщо захочуть. Вона обґрунтувала це тим, що ці країни – стійкі демократії, правові держави, які давним-давно сумісні з НАТО щодо дотримання спільних оборонно-безпекових стандартів. А от про Україну та Грузію Нуланд зазначила, що їм потрібно більше часу для підготовки до переходу на натівські стандарти. Крім того, Україну та Грузію вона назвала "демократіями, що лише розвиваються".
Таким чином, США не вважають українську демократію розвиненою, а українську державу – достатньо правовою державою, щоб дозволити їй бути членом Альянсу. Крім того, у США є сумніви щодо ринкового характеру української економіки. Як відомо, окрім військових та безпекових критеріїв, є ще три критерії членства в альянсі: чи є країна демократичною, чи є вона правовою державою, та чи є її економіка ринковою.
За трьома цими параметрами Україна за часи президентства Володимира Зеленського відкотилася назад. Переслідування Петра Порошенка, як і зрив конкурсу з обрання керівника САП, говорить американцям про те, що Україна не є правовою державою. Навіть зобов'язання, які Україна бере перед МВФ, вона не виконує. Останнє рішення про державне регулювання цін взагалі ставить під сумнів статус України як країни з ринковою економікою.
Отже, за всіма параметрами – політичними, правовими і економічними – у нас відбувається відкат.
Тож президент Зеленський може знову апелювати у Twitter до Джозефа Байдена, запитуючи, чому Україна і досі не в НАТО, але відповідь на його питання вже зрозуміла: саме через його дії Україна досі не в НАТО.
читайте такожОтримання Україною статусу "країни НАТО+": Росія наближається до фіналу
Після відмови НАТО виконувати вимогу Росії про нерозширення Альянсу у РФ тепер дві можливі лінії поведінки, два способи реагування.
По-перше, Росія може розв'язати війну, причому необов'язково у такому вигляді, як ми собі уявляємо, тобто необов’язково у вигляді широкомасштабного наступу. Перш за все, вона вестиме підривну діяльність всередині України, спрямовану на її внутрішню дестабілізацію. В принципі, певні ознаки цього вже є, і гібридна операція Росії проти України вже перебуває в активній фазі. Зокрема, останні кібератаки є черговим підтвердженням цього.
По-друге, Росія може образитися на весь світ, сказати, що її не зрозуміли і не чують, а тому вона буде змушена давати військову відповідь уявним загрозам з боку НАТО. Один із варіантів – залишати російські збройні сили на західному кордоні РФ, розміщувати ракетне озброєння, проектувати силу на західному напрямку, перекидати нові й нові військові частини з Центрального військового округу у Західний військовий округ. Таким чином, Росія зможе говорити, що вона готова до відбиття загрози з боку НАТО. Насправді ж вона проектуватиме свою власну силу, перш за все, на Україну, Білорусь і країни Балтії.
Міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лаврова на останньому брифінгу сказав фразу про те, що Росія довго запрягала, а тепер настав час рушати і їхати, залишається лише визначити напрямок – куди.
читайте такожВійськові навчання Росії поблизу українського кордону: до чого готується Москва
Крім того, Лавров сказав, що НАТО штучно намагається розширити свій склад, втягує туди Україну та інші країни. Звучить дуже анекдотично для нормальної людини, але у своїй зовнішньополітичній брехні російські дипломати не можуть знайти кращих формулювань. Тому вони й говорять, що це не країни Східної Європи намагаються знайти захист під парасолькою НАТО від російської загрози, а НАТО невідомо для чого заманює до себе нових членів, щоб витрачати свої ресурси на оборону цих держав.
Якщо росіяни живуть і мислять у такій парадигмі, то відповідно до цього вони й будуть діяти далі, а, значить, Росія просто мусить захищатися від НАТО, від усього світу, бо він в її розумінні загрожує Росії та російському керівництву. Нинішнє російське керівництво буде чіплятися за владу всіма можливими і доступними для нього способами, в тому числі воно використовуватиме пропаганду, щоб переконати російських громадян у тому, що їм загрожує НАТО, тому всім потрібно згуртуватися довкола "національного лідера" Путіна для протистояння зовнішній експансії.
Загроза зовнішньої експансії буде нагнітатися в Росії, перш за все, медійними засобами, але вона також обов'язково буде супроводжуватися і військовими маневрами, перекиданням збройних сил, розміщенням нових озброєнь тощо.
До речі, заступник Лаврова Рябков також говорив про військову відповідь з боку Росії та про розміщення російських сил за межами РФ. Тобто, в принципі, загрозу вторгнення Росії в Україну ніхто не скасовував.
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
