Механізм на майбутнє: чому Україні зарано чекати репарацій від Росії

Росія у поточному вигляді не вічна, але жодна з політичних груп у РФ, яка може дорватися до влади, не допускає навіть думки про виплату репарацій Україні.

Механізм на майбутнє: чому Україні зарано чекати репарацій від Росії
Генасамблея ООН ухвалила резолюцію щодо виплат репарацій Україні / Фото пресслужби ОП

Генасамблея ООН ухвалила резолюцію, згідно якої Російська Федерація має виплатити Україні репарації за збитки, які були завдані під час повномасштабної війни.

Насправді те, що таке рішення було ухвалено на рівні ООН - це дуже потужно. ООН - це організація з купою підводних каменів і відповідних впливів, яка часто побоюється ухвалювати радикальні рішення. Але те, що вдалося набрати більшість голосів за радикальне рішення для тих країн, які не постраждали від російської агресії, дуже неоднозначно.

Цим рішенням передбачаються не стільки економічно-юридичні фактори (скажімо, коли якась країна щось заборгувала і в неї щось забирається), а саме фактор військових репарацій у 21 столітті, коли про це, здавалося, уже мали забути, вийшов на міжнародний рівень. І що невід’ємна частина майна (а світ побудований на недоторканності власності і держави) може бути відібрано і передано для забезпечення потреб тієї держави, яка потерпіла від агресії іншої держави.

Це справедливо, логічно, і має своє підґрунтя у міжнародному праві, але цього дуже не хочуть у багатьох міжнародних організаціях та багатьох країнах світу. І навіть для США дуже неоднозначно, що російські резерви, які зберігаються у Штатах, можуть бути конфіскованими і передані Україні. Через це США вже тричі змінювали позицію з цього приводу.

І те, що на рівні ООН саме цей принцип було зафіксовано - це дуже серйозне досягнення. Не знаю навіть, чи тут варто більше говорити про наше досягнення як позитивне, чи то про російське як негативне. Адже Росія показала себе настільки, що ООН вирішила перетнути один із принципових стоперів, які вона мала.

Ще один позитивний момент - створення підґрунтя для національних законодавств країн-членів ООН та їхніх урядів. Тобто ця резолюція для них ніби політична направляюча. Бо є політична позиція найвищого політичного органу - Організації об’єднаних націй. Вона їх ні до чого не зобов’язує і ні в чому не обмежує, але ця позиція каже їм про те, що ухвалене рішення - логічне і справедливе, що дає поштовх для дій європейських країн та США.

Поки що у всьому світі ставлення до російських активів на стадії арештування. Навіть не конфіскації, не кажучи вже про передачу постраждалій країні. Але тут ООН дає певний нормативний (хоч і рекомендаційний) акт, який підштовхує їх до цього, і тим самим знімає для багатьох концептуальні проблеми - чи слід це робити і чи можна це робити. У даному випадку немає жодного міжнародного правового механізму, який би змушував до таких дій, тому це - рішення кожної окремої країни, де відбувся арешт російських активів на фоні грабіжницької війни РФ проти України.

Але певні об'єктивні проблеми у цього рішення існують. Перший момент - це резолюція ООН, яка не носить зобов’язуючого характеру. ООН лише створює рекомендації і висловлює позицію. Але це не означає, що має створитися міжнародний орган чи механізм, який має це реалізувати. Хоча це дає рекомендації для створення універсального механізму, який, наприклад, діятиме так само, як конвенції - їх можна проігнорувати, але порушення конвенцій тягне за собою явні санкції. До того ж, конвенції зобов’язують до того, як саме робити певні речі.

Тож тут фактично міститься рекомендація до підготовки документа, який у майбутньому може стати міжнародною конвенцією про поведінку з агресором і його активами, а саме - як їх використовувати для виплат репарацій постраждалій від війни країні. До речі цей механізм поки що не відпрацьований і використовується лише у двосторонніх форматах кількох країн. Це - крок вперед, але такі речі в кращому випадку можуть бути підготовлені за рік, а в гіршому - за 100 років. Тому очікувати для нас чогось надто позитивного не треба, але рух у цьому напрямку - це вже великий плюс.

Ще один момент - у документі зазначено поштовх, який рекомендує Росії самостійно виплатити репарації та відшкодовувати завдані нею збитки. Але Росія не збирається цього робити за жодних обставин. І якщо не буде способу міжнародного арешту її активів, то навіть того, що заарештовано за межами РФ, вона віддати не захоче. Але у якийсь момент у Росії може змінитися ситуація - можуть відбутися внутрішній розвал, і тоді це буде додатковим поштовхом для тих, хто у Росії на фоні конфліктів всередині буде добиватися підтримки Заходу. Щоб їм, як у 1991 році, знову завалили територію країни курячими ніжками, надали фінансову та політичну підтримку проти заколотницьких груп. Але тоді росіян можуть спитати, чи готові вони виконати резолюцію Генасамблеї ООН, яка вимагає репарацій.

Тобто це - механізм на майбутнє. Адже Росія у поточному вигляді не вічна, і жодна з політичних груп у РФ, які можуть дорватися до влади, не допускає навіть думки про виплату репарацій Україні. Але резолюція ООН може це змінити, бо це може дати Україні можливість вимагати у майбутньому виплат репарацій за рахунок внутрішніх ресурсів Росії.

Але негатив зводиться до того, що механізм, який закликає створити ООН, та подальші прямі дії координуються Радбезом ООН. І основне питання - як зробити так, щоб там не було Росії, яка блокує все, що проти неї - поки що не вирішене. Тому що ніхто позбавити її насильно не може, бо усі рішення ухвалюються ООН. Відповідно, виникло замкнене коло, і поки не буде констатовано факту того, що Росія не є членом ООН (бо не підписувала статуту ООН, і за її включення не голосувала жодна з країн), а відтак може бути і членом Радбезу ООН, тільки так можна буде домогтися змін.

Тарас Чорновіл, політичний аналітик, колишній народний депутат України, спеціально для Главреда

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти