Мене досі часто сприймають лише як артиста, а я вже солдат

Звісно, я ще не найкращий солдат у світі. Але таки значно кращий, ніж був три місяці тому.

Сашко Положинський
Сашко Положинський / фото зі сторінки у Facebook

Сьогодні три місяці як я в ЗСУ.

Не так багато, щоби цим можна було особливо пишатися. Не так мало, щоби на це геть не звернутати уваги.

Що встиг за цей час?

Навчився багато нового і згадав щось із забутого. Точно став краще стріляти. Точно не став краще кидати гранати. Почав мінімально розбиратися в спорядженні, оволодів деякою термінологією і трохи швидше заряджаю магазини. Та бігати швидше в повному спорядженні поки не вдається.

Зброю чищу погано. Тобто роблю це старанно, ретельно і довго, закінчую, думаючи, що почистив хай не ідеально, але дуже добре, а потім хтось із командирів перевіряє - і заявляє, що моя зброя геть не чищена. Що це за магія така поки з‘ясувати не вдалося.

Навчився цінувати волонтерську працю. Я й раніше розумів її важливість. Але не відчував це настільки гостро та близько. А тут і самому довелося трохи поволонтерити, і від багатьох волонтерів та волонтерок допомогу отримав - для себе особисто та для свого підрозділу. Дякую вам, дорогі, за все, що ви робите. Це важка праця, але те, що ви робите - це космос, це всесвіт!

Брав участь у трьох концертах для бійців нашого 47-го батальйону та в двох спонтанних концертах для цивільних - у двох моїх рідних містах Луцьку та Києві. Перший з цих п‘яти концертів був святковим - на честь мого 50-ліття. Так-так, нагадую, цей свій ювілей я зустрів у ЗСУ.

Був на фронті. Навіть не на нулі - а ще трохи далі. Фактично - в напівоточенні. По загальній тривалості значно менше, ніж сумарно за всі попередні роки війни. Але тоді я був з концертами, безпосередньо по мені не стріляли і я завжди мав опцію втекти при найменшій загрозі - хоч жодного разу цією опцією скористатися, на щастя, не довелося.

Цього разу по мені валили цілеспрямовано. З різних видів важкого озброєння. Цілодобово. З перервами, звісно, інколи - з доволі тривалими, але прилетіти могло в будь-який момент дня і ночі.

І прилітало. Багато. Один раз так, що довелося потім смертельно понівечені тіла двох моїх нових друзів вантажити в евакуаційне авто. Жахливий досвід. Та він мене не вивів з рівноваги. І за жодну мить мого перебування на фронті мені не соромно. Як і за кожного з тих, хто був там разом зі мною.

Чи допомагає мені у війську те, чим я займався попередні 25 років свого життя? Частково - так. Мене часто впізнають, кажуть хороші слова, дякують. Це приємно.

Мені та через мене усьому підрозділу дарують багато корисних, важливих і потрібних речей. Одяг, взуття, спорядження, автомобілі, різні дуже важливі для ефективного ведення війни штучки, продукти, медицина, гігієна - дуже, дуже, дуже багато всього, окремими подарунками та доволі великими поставками, надарували добрі люди та колективи добрих людей. І за це всім вам велика й щира подяка! Хоч інколи я й забував чи не мав змоги подякувати належно. Але це не значить, що цієї вдячності та поваги немає в моєму серці. Вона там є - і це правда.

На моє запрошення у нас виступали Іван Марунич, Сергій Танчинець, Арсен Мірзоян з усім своїм колективом - це цінно, дякую вам друзі! Й маю надію, що це ще не всі мої колеги по сцені, які заспівали для моїх колег по батальйону, а з часом і однополчан. Сподіваюся, що будуть ще.

Це з плюсів. А з мінусів, які дає моє попереднє сценічне життя - сприйняття. Часто відчуваю на собі певне упереджене ставлення. Хтось думав, а може й досі думає, що я тут заради піару. Ні, зовсім не заради нього. Є кілька значно важливіших і більш вагомих причин.

Хтось впевнений, що я тут в якомусь особливому - "зірковому" - статусі. Запевняю, всі "привілеї" чи "поблажки", які я тут маю, отримані мною не за попередні заслуги, і не завдяки моїм знайомствам у керівництві батальйону, армії чи держави, а сумлінним ставленням, відповідальністю, дисциплінованістю, обсягом зробленого, кількістю та якістю отриманих навичок і знань. І всіх заохочень, які я отримую, не більше, ніж у інших моїх військових колег, які прикладають стільки ж старань та зусиль, щоби бути кращими.

І ще один аспект упередженості, який я відчуваю на собі. Звісно, я ще не найкращий солдат у світі. Але таки значно кращий, ніж був три місяці тому.

І всі знання та вміння, які я тут здобуваю, вони ж лягають не на голий ґрунт. У мене великий запас побаченого, почутого, прочитаного раніше, великий досвід спілкування з крутими воїнами та професіоналами у різних сферах і царинах нашого життя - наука, бізнес, політика, культура, спорт. Все це робить мене потенційно доволі крутим та ефективним у багатьох проявах армійського життя. А мене все ж часто сприймають лише як артиста, який пробує бути солдатом. Я вже не пробую, я вже є.

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти