Дивує величезна кількість російських джерел, які заговорили про повне винищення (біологічне винищення тощо) українців. Мовляв, раз так, раз ви, українці, не хочете бути росіянами, "так не доставайся же ты никому".
Зрозуміло, що для одних це форма відторгнення несподіваної неочікуваної реальності, яка жодним чином не корелюється з власними ілюзіями і альтернативною картинкою в російських медіа та навіть і в академічних колах. Усе, в що вірили росіяни про "хохлів" і про "Хохляндією", виявилось неправдою. І природно, що найлегше у цьому звинуватити українців.
Але переконаний, що навіть з покаранням України і українців за інакшість у росіян виникнуть не менші проблеми.
Знищити Україну вже неможливо.
Це не змогла зробити ні більшовицька, ні сталінська, ні брежнєвська радянська імперія. Не зможе і путінська.
Перш за все, я не бачу реальних перспектив для найтемнішого сценарію - ні масових ядерних ударів, які спопелять усе українське, ні повної окупації, що дозволить знищити українське "по хатинському сценарію", не буде. Бомбити усю територію України ядерною зброєю і не спровокувати ширший конфлікт чи навіть Третю світову війну росіяни не зможуть (а до неї вони не готові). Щодо захоплення усієї України, то, як ми бачимо, штурм будь-якого обласного центру дається росії втратою помітної частини себе (кількості загиблих солдат і матеріальних втрат), але не обов"язково призводить до бажаного для неї результату.
Тому вибризканого з жовчу сценарію "біологічного знищення" українців не відбудеться. Україна збережеться, і як тепер виглядає, щонайменше з більшою частиною своєї території. Щонайменше. Є ж ще й дуже позитивні для України сценарії. Але я реаліст. Для впевненої констатації, що Україна виживе в цій війні достатньо і помірковано негативного сценарію.
Росіяни повністю і жорстко контролювали усі території України та переважну частину українців умовно з 1654 року до 1991 року - та й то вийшло, що не вони нас, а ми їх. А зараз все далеко не так погано для українців.
Завдання ж для новітнього російського путіно-гітлеризму значно складніше. Війна розсіяла українців по усьому світові. І у своїй переважній більшості це вже свідомі і дуже злі на росію люди. Перші хвилі масової міграції з території України у 1880-х складались переважно з людей, які не відчували української національної ідентичності. Вона створювалась вже в США та Канаді переважно завдяки мудрим і освіченим священникам. Але і в тому випадку українці закордоном спромоглися зберегти ідентичність, сформувати організовані структури, в діаспорі розвивалась українська культура.
Нова українська громада - втікачі від війни - численні, і навіть з врахуванням того, що в разі нормалізації в Україні частина з них повернеться додому, вони все рівно за 5-10 років визначатимуть подальший розвиток української діаспори - організованого українського життя в світі. І воно, судячи з усього, буде достатньо активним і великою мірою політизованим. Тим більше, що з України на відміну від згаданих 1880-х років виїжджають не гноблені селяни, а освічені професіонали.
Війна, як у минулому і обидві революції, спричинила феноминальний вибух української творчості - музика, образотворче мистецтво - кількість нових творів різних жанрів (і мистецької якості), які виникають щодня, просто вражають. Через невеликий проміжок часу почне фонтанувати література. З огляду на технологічні і фінансові причини дещо складніше з кіно, але і тут вже є і з'являтиметься нове.
Війна спричинила такий потік усіх видів, жанрів та форм творчості, який забезпечить культурне виживання українців на кілька якщо не на кільканадцять поколінь наперед.
А якщо додати сюди все, що відбувалось в українській гуманітарній сфері попередні десятиліття (від дослідження і переосмислення історичних витоків до швидкого освоєння новітніх форм та ідей), то ризикну зробити прогноз, що майбутнє української культури виглядає можливо навіть оптимістичніше, ніж російської. Але це не найздоровіший об"єкт для порівняння, тому краще обмежитись констатацією, що я не бачу перспектив стирання української культури, яка однаково важлива як і фізичне виживання людей.
Ну, і останнє. Війна пробудила колосальний інтерес до України. Ніколи раніше ми, українці, не викликали такої симпатії та не цікавили решту світу. Наша боротьба відгукується в серцях дуже багатьох, хто прагне свободи і гідності, хто шанує сильний характер, безстрашність і мужність. Ми стали ілюстрацією усіх повчальних легенд і міфів, оживили Біблію.
Нам більше не треба мріяти побачити в Україні Pink Floyd - вони самі рвуться сюди, до українського матеріалу, до наших переживань. І це лише маленький приклад, як світ збереже Україну. Легенди не вмирають, допоки є охочі їх переоповідати. А українська тема ще роками надихатиме людство. І ми ще почуємо багато пісень, прочитаємо книги, побачимо і високохудожнє і белетристичне кіно.
Зараз росія стискає Україну, як пружину. Але ця пружина обов"язково розпрямиться і вишвирне геть усе, що тисло на неї.
Ми вже незнищенні. Абсолютно точно не зараз.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
