Міністерство оборони — від кризи до ефективності: погляд бізнесу

За час повномасштабної війни Збройні сили довели, що здатні робити справжні дива. Але для Перемоги й миру країні необхідна не лише героїчна армія, а й прозоре, деполітизоване, професійне Міністерство оборони, яке цю армію забезпечить усім необхідним.

Але ми зустріли 2025 рік з чутками про відставки, скандали, розслідування, політичні війни у міноборони. Резонансні корупційні скандали, затягування важливих рішень, часті зміни правил гри щодо закупівель, війни між чиновниками й "громадськістю" за вплив на процеси — частина повсякденності міністерства. Як наслідок, воно зайняте гасінням пожеж замість формування середньострокової та довгострокової стратегії розвитку ЗСУ й оборонного сектору в цілому.

В цьому завжди зручно знайти персонального відповідального — хай то буде міністр чи частина його команди, Премʼєр-міністр, Президент України чи Джо Байден (а скоро — Дональд Трамп). Але насправді державній системі й українському суспільству в цілому не вистачає інституційного підходу до розв'язання проблем. Частіше обирається розмиття відповідальності або пошук одного-єдиного винного.

Я подивлюся на необхідні зміни в Міністерстві оборони з позиції підприємця, який наповнює бюджет, виконує державне замовлення і донатить на Сили оборони. Бо підприємницька спільнота ні в якому разі не втомилася допомагати армії. Бізнес — не ворог для Міністерства, Державного оператора тилу чи Агенції оборонних закупівель. Але бізнес втомився від неефективності та політики в часи, коли треба думати в першу чергу про ефективність і відповідальність.

У центрі змін має бути професіоналізм і орієнтація на результат, а не прізвища чи політичні інтереси. Міністерство має орієнтуватися на формування стабільних правил роботи, які дозволять армії ефективно знищувати ворога, бізнесу ефективно забезпечувати сили оборони всім необхідним, а для корупціонерів заблокують можливість наживатися на війні.

Перше, з чого треба почати, — очистити Міністерство оборони від політики. Замість того, щоб зосередитися на реформах, закупівлях сучасного озброєння, забезпеченні військових усім необхідним, Міністерство оборони лишається полем політичних воєн.

Політика завжди буде частиною управління державою, але є сфери, де її вплив має бути мінімізований. Оборона — одна з них. Це сфера, яка потребує рішень, заснованих на аналізі, стратегії та потребах армії, а не на політичних амбіціях. Тим більше що Україна зараз стає центральним елементом європейської безпеки. Відповідно, ефективність і технократичність сфери безпеки є важливою і в контексті євроатлантичної інтеграції.

Кожна хвилина, витрачена на кулуарні домовленості, захист інтересів конкретних постачальників чи лобіювання інтересів іноземних виробників, коштує країні втрати довіри та, що гірше, людських життів. Міністерство має бути колективним технократом, який працює виключно в інтересах армії та держави, а не окремих політиків, псевдоактивістів чи сірих кардиналів. Посади в МО повинні обіймати професіонали, а не люди з політичними зв'язками чи популярні у соціальних мережах.

Другий крок — прозорість має бути справжньою. Корупційні скандали у Міністерстві оборони — це не просто іміджева проблема. Це реальна загроза обороноздатності держави. Наразі практично вся "боротьба з корупцією" в Міністерстві оборони та спеціалізованих агентствах має медійний характер. І це не дає ніякого реального результату.

Інструменти громадського контролю наразі працюють неефективно. Навіть навколо обрання членів нової Громадської антикорупційної ради при Міністерстві (далі — ГАР МО) палає скандал, бо провалилася навіть спроба запустити онлайн-голосування. Щоб цей інструмент працював ефективно, його юридичний статус має бути адекватно врегульовано. Крім того, до контролю діяльності Міністерства має бути допущено представників бізнесу й експертної спільноти, що зробить контроль більш професійним і збалансованим.

Але перевага має бути надана справді дієвим технократичним інструментам. Тому антикорупційні заходи мають бути дієвими, а не медійними. Справді антикорупційними є:

Повернення повноцінної процедури закупівлі. Що вимагає, наприклад, повернути Антимонопольний комітет як арбітра закупівель. Саме Антимонопольний комітет може бути дієвим, ефективним і оперативним арбітром між державою і бізнесом.

Стабілізація вимог до виконавців замовлення та технічних вимог до продукції. Бо постійний перегляд вимог до продукції не дає бізнесу нормально планувати роботу і часто виглядає як приховане лобіювання "своїх".

Чітке завчасне планування закупівель, що дозволяють не лише уникати корупції, а й значно підвищувати ефективність використання ресурсів. Перший крок до такої практики вже зроблено — Державний оператор тилу розпочав торги на 1 квартал 2025 ще у 2024 році, що робить роботу більш прогнозованою. І бізнес може тільки вітати такі зміни.

Ці кроки повністю у владі Міністерства оборони. Проте, наразі профільний департамент, відповідальний за стандартизацію процесів закупівлі, скоріше мертвий, ніж живий.

Третій крок — принципово інші вимоги до якості управління на всіх рівнях міністерства. Бо ми можемо довго перебирати міністрів і замміністрів, але якість управління завжди визначається на середньому рівні.

Ефективне управління — це не тільки грамотний розподіл ресурсів, а й створення системи, яка швидко реагує на виклики. Необхідне впровадження KPI для всіх департаментів МО, Державного оператора тилу, Агентства оборонних закупівель. І головні KPI - це не сума "зекономленого" за рахунок якості, а вчасне, якісне і прозоре забезпечення Сил оборони необхідним.

Четвертий необхідний крок — спокійне і компетентне впровадження кращих управлінських практик наших іноземних партнерів. Співпраця з партнерами має передбачати обмін досвідом, впровадження ефективних управлінських практик і принципів державно-приватного партнерства.

Ефективність забезпечення залежить від спроможності Міністерства оборони чітко і прогнозовано формулювати потреби збройних сил як щодо кількості, так і щодо вимог до продукції. Тому найважливіше, що ми маємо наслідувати у наших партнерів — досвід стратегічного довгострокового планування закупівель.

Бізнес розраховує на передбачуваність від усіх учасників процесу, закріплену в нормативних документах і принципах роботи Міноборони. Бо ситуації, коли ДОТ і АОЗ починають закупівлі хаотично із нереалістичними строками виконання, створюють непотрібні виклики для забезпечення армії.

Ще однією практикою, яку ми маємо наслідувати у наших партнерів, є локалізація. Тобто пріоритет закупівлі необхідного для армії у національних виробників — так працюють у США, Франції, Британії й інших країнах НАТО. Адже це не тільки наповнює бюджет і створює робочі місця, але й виступає довгостроковою гарантією безпеки. Локалізація як обовʼязкова практика в оборонних закупівлях має стати нормою.

Я б міг ще згадати цифровізацію чи міжнародний контроль, але ці слова вже перетворилися на якийсь карго-культ. І часто взагалі не наповнені якимось сенсом.

У Міністерстві оборони має домінувати культ результативності. Для цього всі 4 перелічені компоненти змін — деполітизація, реалістичні антикорупційні кроки, підвищення якості управління і перенесення позитивного іноземного досвіду — мають працювати у синергії. Міністерство, яке буде відповідати цим вимогам, зможе не лише забезпечити перемогу у війні, а й створити фундамент для майбутньої сильної та захищеної України.

Олег Мітрохін — бізнесмен, власник компанії МІК. Компанія МІК — провідний український виробник спецодягу для різних галузей, зокрема для промисловості, будівництва та сфери безпеки.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред