Вже ніхто не сперечається, що війна, розв'язана Росією проти України — екзистенціальна. У тому сенсі, що Або Україна повинна перестати бути Україною, або Росія - Росією.
Але з чого почалося і чи була можливість уникнути?
Інформую: ідея відродження "слов'янської єдності" (не покидькового "русского мира!") виникла в інтелектуальному середовищі саме України в 2003 році. Тоді, до речі, електоральний рейтинг Путіна в Україні становив понад 30% (!), бо він наївно сприймався символом боротьби з олігархатом.
В рамках цієї "слов'янської єдності" передбачався рівноправний союз України, Росії та Білорусі при обов'язковому збереженні їх державності. Причому Україна ставала не тільки зачинателем, а й духовним центром такого союзу, привносячи в нього історичну спадщину, цивілізаційне коріння, сакральні святині.
У рамках реалізації, Україна повертала собі позицію "всесоюзного складального цеху", як було при СРСР, що обумовлювалося культурно-освітнім рівнем українців, а також пострадянським промисловим потенціалом. Росія ставала економічним локомотивом тотальної модернізації та оновлення, а також, в кооперації з Україною, забезпечувала військово-оборонні функції. Білорусі відводилася роль високоіндустріальної житниці і майданчика для розробки і впровадження передових технологій, зокрема, інформаційних і фінансових. Все це - на добровільних, взаємовигідних принципах співпраці.
Такий союз незалежних рівноправних держав зміг би розвиватися планомірно і стрімко. До нього природним шляхом, завдяки економічній привабливості та зростанню рівня життя, підтягувалися б пострадянські держави. А в перспективі "слов'янський союз" претендував би на позицію європейського лідера, захоплюючи за собою "стару Європу", нівелюючи її забюрократизованість і заможну млявість.
В рамках Союзу центр стратегування, дипломатії та культури (включаючи православну патріархію!) переміщався в Київ. Москва перетворювалася в центр економічного і оборонного планування і реалізації. Мінськ ставав своєрідною банківською Швейцарією та інвестиційним хабом на вході в Європу.
Ідея була, зрозуміло, фантастичною, але перспективною. Але в тому ж 2003 році на рівні обговорень вона розбилася об твердолобу позицію Кремля, який ультимативно наполягав, що все повинно бути однозначно під Росією. Тому що у неї енергоносії і ядерна зброя. Тому саме Кремль визначатиме, що, куди і чому, включаючи рішення про відкриття навіть вино-горілчаного кіоску десь у Задрищенську. А всі сакральності і духовності Кремль обіцяв купити у нас задешево, а що купити не вийде, то просто віджати.
Заперечення, що нав'язувана васальна залежність не приживеться, бо в Україні народ суб'єктний і проти його волі нічого не прокотить, всерйоз не сприймалися: мовляв, на бидло уваги не звертають.
З цього моменту позначилася стратегія Росії: Україна повинна бути підкорена. Будь-яким чином. Або знищена. А оскільки вона слабка і неспроможна як держава, то досить буде одного слабкого поштовху.
Багато в чому це була проекція "Біловезьких угод", коли оточення Єльцина переконало його піти на розвал СРСР, щоб позбутися Горбачова, адже на їх переконання Україна і Білорусь все одно дуже швидко скотяться в російську лунку, тому — так: енергоносії і ядерна зброя. І Крим можна тимчасово віддати, бо він незабаром повернеться в Росію разом з Україною. І Путін, звичайно ж, про це знав.
Звідси і виникає те, що відбувається, включаючи нинішню російську агресію. Не інтриги англосаксів, не змови західних спецслужб, а виключно тупий і жадібний гегемонізм російської верхівки на чолі з особисто Путіним і перетворили Україну і Росію з дружніх сусідів на непримиренних ворогів.
До речі, у своїх спробах впливу на Україну Росія намагалася робити абсолютно все, що і США: ті ж державні позики під політичні умови, та ж підтримка близьких ЗМІ, громадських рухів, партій і топ-політиків. Але це виявилося абсолютно неефективним, перш за все, через кремлівське хамське шапкозакидання, завиральні приписки і кричущу корупцію.
читайте такожЧому доля режиму Путіна вирішиться до 9 травняПутіна неодноразово попереджали з України, що його підтримка Януковича у 2004 році, якого український народ не хоче, неминуче призведе до катастрофічного погіршення відносин між країнами. Він все одно підтримав, перш за все, тому, що донецькі тривіально підкупили оточення Путіна, включаючи тодішнього главу його адміністрації Медведєва, щотижня возячи в Москву валізи з баксами (сам Янукович хвалився!). В результаті Путін двічі фарсово привітав Януковича з так і не відбувся президентством, заодно обрушивши залишки свого авторитету в українському суспільстві.
Зрозуміло, замість визнання власної грубої помилки Путін списав помаранчевий Майдан на підступи ЦРУ. Хоча очевидно, що західні спецслужби, обкладені купою законів та інструкцій, включаючи громадський контроль, здатні підтримувати те, що вже саме почалося, але ніяк не ініціювати масові протести. Штучно запустити Майдан взагалі нікому ніде не вдалося, хоча спроб було безліч: народна стихія політтехнологіям непідвладна. До відома: дипломати США взагалі намагалися купірувати і вихолостити обидва українські Майдани, тому що не були здатні ними управляти, знаю про це зсередини.
Революцію Гідності 2014 року Кремль і особисто Путін (та й Лукашенко теж) сприйняли як загрозу своєму існуванню - вони до кольок боялися, що реальне народовладдя може перекинутися на Росію і Білорусь. У 2008 році силовики Росії отримали наказ Путіна працювати в Україні як на території ворожої держави. Це означало вербування агентів, підготовку диверсійних груп, розробку планів повномасштабного вторгнення. У 2008 році, зауважте! Колись оскаженілою кремлівською пропагандою ще не були вигадані горезвісні українські "нацисти". І якщо щодо "дати Майдану в морду" в 2004 році в Росії тільки говорили, то в 2014 році постаралися це зробити.
Тому анексія Криму, а потім запуск російськими "добровольцями" так званих ДНР-ЛНР. А потім і обмежене вторгнення російських регулярних військ під Іловайськом і Дебальцевим. Не тому що Україна здатна була напасти на РФ, цього у нас ніхто всерйоз і в думках не мав, а в реалізацію хворих путінських планів знищення незалежної України заради побудови своєї недоімперії і навіяної кремлівським православ'ям людоїдської місії "збирача земель руських".
читайте такожПутін остаточно відірвався від реальностіВійна на Донбасі не призвела до обвалення України. Саме тоді у Кремля була остання можливість відкотити назад, визнати реалії, перш за все, право українців самим визначати своє майбутнє і контури вписування в світову спільноту. Зрозуміло, що ні дружби, ні, тим більше, єдності вже і бути не могло, але залишалася можливість мирного існування.
Але і цей маленький, але шанс був бункерним фюрером і його васалами безповоротно втрачений. Під завивання про "бандерівську загрозу" в 2022 році Росія пішла на повномасштабне нічим не мотивоване, крім ненависті до всього українського, вторгнення в Україну. З упевненістю, що наша капітуляція відбудеться в лічені дні (вони навіть авіапольоти в південних регіонах РФ обмежили всього на тиждень).
Який "захист російськомовних"?! Ці українці тисячами загинули і гинуть під російськими снарядами і бомбами в Харкові, Маріуполі, Бучі, Ірпені та інших містах України. Якщо жителі міста не виходять до "визволителів" з квітами, агресор намагається їх знищити фізично. Варварськи, без оглядки на гуманізм і прихильність до мови Пушкіна. Геноцид в чистому вигляді!
Але агресора чекав несподіваний, але закономірний крах бліцкригових амбіцій. По-іншому і бути не може в разі агресії проти згуртованого в праведному гніві народу.
читайте такожПутін переграв усіх, навіть самого себеРосія воює в Україні проти США і НАТО? Це не більше, ніж жалюгідне виправдання своєї ущербності. Якби Голіаф вижив, він би теж розповідав, що у Давида праща не тієї системи, явно з єгипетського лендлізу.
Так, допомога Заходу - озброєнням, фінансами, дипломатією — для нас критично важлива, не обговорюється. Але згадайте, перед початком повномасштабного вторгнення нам поставили лише кілька сотень "Джавелінів", причому без новітнього матзабезпечення, що передбачає вертикальний маневр ракети для ураження танків зверху. А також кілька десятків контрбатарейних радарів, які дозволяли засікати точки, звідки по нас стріляють, але не наводити вогонь у відповідь. Ах так, ще кілька сотень "Хаммерів", неабияк поюзаних в Афганістані.
Справжня військова допомога надходить тільки зараз, коли Україна продемонструвала не тільки готовність, а й вміння успішно оборонятися і громити агресора. Головне ж, не що поставляється, а як застосовується!
Виключно по своїй волі відмовившись від мирного шляху, розв'язавши невиправдану агресію, Кремль на чолі з Путіним перекреслили майбутнє Росії. Фактично поставили її на межу існування. Тепер або ми, або вони. І складається, що таки ми. Причому наша перемога викличе тектонічні зрушення у всьому пострадянському, та й світовому просторі.
Під нашою перемогою розумію повне звільнення всіх окупованих територій, включаючи Донбас, а також міжнародно затверджений алгоритм повернення Криму.
Ця перемога викличе природну, без зовнішнього вторгнення, зміну влади в Білорусі, а також зникнення анклаву Придністров'я. Це як мінімум.
Згодом проглядається оборонний та економічний союз Литви, Естонії, Латвії, Білорусі та Молдови, Польщі, Румунії та Туреччини, створений за ініціативи України за підтримки Великої Британії та США.
І це буде остаточним цвяхом в кришку труни російської недоімперії. А що з нею трапиться — розпадеться на сто шматків або тільки на десяток — не суть важливо. Важливо, що світові доведеться піти на глобальне ядерне роззброєння, щоб позбавити світ від шантажу маніяків, що стоять однією ногою в могилі.
Путін якось міркував, що "у ведмедя хочуть вирвати зуби", тобто, позбавити РФ ядерної кийки. Так він сам все для цього зробив!
Все буде Україна! І вже скоро. За історичними мірками.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
