Обговорення того, чи потрібний нам новий закон про мобілізацію, і чому ми і так запізнились із ним більш ніж на рік, частково вже мною писалось, а частково ще буде написано (суспільна дискусія навколо законопроєкту показала, що на жаль це ще досі слід пояснювати, хоч мені вже здавалось що все очевидно). Але цей текст не про то. Тут я спробую дати виключно свої пропозиції саме до того конкретного законопроєкту, який наразі внесений КабМіном до ВР, і розглядається профільним Комітетом ВР.
На мою думку, урядовий законопроєкт в цілому дуже навіть прийнятний, особливо з врахуванням необхідності ухвалити його чим швидше. Вважаю доцільним проголосувати його за основу на першому ж пленарному засіданні Ради цього року.
Однак бачу кілька моментів, які зовсім не складно виправити до другого читання, через депутатські правки. Сподіваюсь, хтось із парламентарів, хто мене читають (знаю що такі є), підхопить ці думки та внесе відповідні пропозиції. Також буду вдячний журналістам (які теж мене почитують) за поширення цих думок.
1. Граничний строк служби 36 місяців. Абсолютно правильна норма, без якої взагалі мало шансів успішно здійснити велику мобілізацію. Термін служби 36 місяців – на жаль об’єктивно не можемо собі дозволити менший, інакше доведеться вже у поточному році дембельнути більше людей, аніж ми встигнемо підготувати їм на заміну.
Єдине що на мою думку категорично потребує зміни – це "урівнялівка" служби "на нулі" та у тилу. 36 місяців навіть дуже тяжкої і вкрай необхідної для фронту роботи у ремонтному батальйоні, логістиці або штабі – зовсім не те саме, що 36 місяців у Авдіївці чи Кринках.
Якщо пропоновану норму доповнити тим, що кожний день безпосередньої участі у боях зараховується за 2 або навіть 3 дні служби, тоді все стане на місця. При тому технічно проблем із облікуванням днів нема – їх все одно обліковують фінчастини кожної вч, оскільки за дні на нулі та не на нулі йде різна оплата.
Також це зробить "великий дембель" не одномоментним (що було б вкрай ризикованим), а розтягнутим в часі, бо ж на нулі люди провели дуже неоднаковий час. Вважаю це дуже суттєвим доповненням, яке зробить норму про граничний строк служби остаточно робочою та правильною.
2. Покарання за уникнення обліку. Як на мене, аж ніяк не надмірні. Навпаки, я б їх посилив ще однією нормою: всі перелічені в законопроєкті адміністративні стягнення застосовував би лише один раз, а повторне порушення кваліфікував би як кримінальне, з тією ж санкцією, яку новий законопроєкт пропонує за відмову від проходження ВЛК.
3. Однак в нинішньому вигляді ці норми не просто дозволяють воєнкомам зловживання, а буквально запрошують зловживати. Я розумію, чому адмінсанкції за ухилення будуть накладати одноосібно воєнкоми. В нормальному житті це мали б робити суди. Однак в нашій реальній ситуації якщо ми завалимо суди тисячами справ ухилянтів, судова система колапсує за тиждень. Тож дійсно іншого виходу нема.
Але якщо вже ми даємо воєнкомам до рук таку "термоядерну зброю", слід подбати про захист від зловживань. Необхідно доповнити законопроєкт нормами про:
- Можливість та механізм швидкого оскарження накладених адмінсанкцій. Притому оскарження не у самого ж воєнкома чи його начальника, а в незалежній інстанції (судовій чи якійсь іншій – окреме питання, яке потребує опрацювання);
- Кримінальне покарання за незаконне накладання санкцій.
Не дарма в "Отче наш" сказано "і не дай нам спокусу понад наші сили". Воєнкоми – теж люди, і варто позбавити їх зайвих спокус, так буде краще для всіх включно з ними ж самими.
4. Також на жаль наболіла проблема введення суворої відповідальності за порушення ведення обліку не лише з боку військовозобов’язаного, але так само і з боку ТЦК. Наразі поширена ганебна практика "втрати документів" у ТЦК, зокрема документів про бронювання, при тому часто важко сказати, коли мова про "простий" бардак та службову халатність, а коли про свідоме зловживання з метою виконати план призову за допомогою таких "маленьких невинних махінацій". За втрату документів, від яких в прямому сенсі може залежати життя та свобода людини, наразі жодної відповідальності нема, і зробити будь-що воєнкому – порушнику нереально.
Новий закон має саме врегулювати стосунки військовозобов’язаного з державою, а врегулювання передбачає збільшення відповідальності з обох боків, а не тільки з одного. В підсумку це якраз допоможе виконати план призову, бо змінить ставлення суспільства до ТЦК та воєнкомів (як колись вдалось суттєво змінити ставлення суспільства до патрульної поліції в ході її реформи).
5. Пропонована урядом відміна категорії "обмежено придатний". Можливо я чогось не знаю, цілком допускаю це. Однак поки що я не можу збагнути сенс цієї новації.
Навпаки – якщо зараз є люди, яким взагалі не можна служити, є люди яким стан здоров’я дозволяє служити в тилових частинах, але не воювати, і ті кому можна будь-які навантаження, то нова норма пропонує поділити всіх на "годних" та "негодних", тобто якщо ти вже загалом придатний, то значить можеш не просто служити, але і повзти по-пластунськи під вогнем, стрибати у броніку, пішки намотувати десятки км з повною викладкою тощо. Соррі, але це виглядає м’яко кажучи нереалістичним з медичної точки зору. Якщо вважати "придатними" тільки тих, хто може витримати все, тоді у нас придатних виявиться значно менше ніж мінімальна потреба армії. Якщо ж навпаки, всі хто наразі є обмежено придатними, раптом "стануть" придатними для бойових дій – матимемо купу небойових втрат, нічим не виправданих та без жодної користі для справи.
На мою думку, цю новацію слід вилучити, і залишити нинішню градацію із трьох категорій придатності.
6. Необхідність проходження ВЛК особами, які завідомо не підлягають призову в даний час, просто "для більш повного охоплення обліком". Люди, які мають відстрочку, броню, або визнані ВЛК непридатними без можливості вилікуватись, не мають кожні півроку обтяжувати собою і без того перевантажені ВЛК, це тупо і не дає жодної користі, натомість сильно ускладнює і роботу системи, яка і без того ледь справляється із своїми обсягами роботи.
От коли термін відстрочки чи броні закінчується – тоді і слід пройти ВЛК, за відмову від чого законопрєкт цілком правильно встановлює кримінальне покарання.
7. Питання спецобліку пенсіонерів МВС, СБУ, СЗРУ та низки інших правоохоронних органів та спецслужб.
Я на жаль не достатньо знаю правову сторону питання, щоб сказати, обов’язково врегулювати це питання саме в новому законі, чи це можна відрегулювати на рівні підзаконних нормативних актів. Але саму по собі проблему вважаю дуже гострою, і вирішити її треба якомога швидше.
Мова про десятки тисяч чоловіків віком від 40 до 60, в хорошій фізичній формі, з навичками фізпідготовки та володіння зброєю, які не можуть бути призваними до ЗСУ, бо після виходу у відставку з правоохоронних структур чи спецслужб стоять на обліку саме там, і можуть бути призваними лише туди. Ці структури переповнені, не мають проблем із комплектацією, та не призивають своїх відставників – бо не мають потреби. А до ЗСУ їх призвати не можуть, бо вони "особливі" і не підлягають ні загальному призову, ні загальному військовому обліку.
Ця практика неприйнятна для нашої ситуації, коли ми ведемо велику війну, де основну роль відіграє саме масова армія із мобілізованих громадян, а спеслужбам відведено лише невелику специфічну роль згідно їхньої спеціалізації.
Як на мене, з переліченими вище поправками новий закон стане саме тим, що нам зараз потрібно (а точніше, було потрібно ще рік тому, а наразі вже просто "горить").
Особливо критичними вважаю пропозиції 1, 3 та 5, без них новий закон як на мене може просто не запрацювати як слід, а де в чому навіть нашкодити.
Хто такий Євген Дикий
Євген Олександрович Дикий - український вчений, військовий, публіцист. Кандидат біологічних наук, учасник війни на сході України, у 2014 році – командир 2-ї роти 24-го батальйону територіальної оборони "Айдар". З лютого 2018 року очолює Національний антарктичний науковий центр, пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
