Міст у Херсоні тріщить, високоточні снаряди їдуть в Україну: сто і одна причина для істерики Росії

Рамштайн перетворюється на механізм, який вирощує в Україні армію нового типу. Нам вперше дадуть високоточні снаряди, що дозволить ЗСУ кришити армію Росії.

Завдяки зустрічам у Рамштайні в Україні вирощується армія нового типу
За підсумками Рамштайн-4 українська армія отримає можливість кришити армію РФ / Колаж DVIDSHUB Flickr, УНІАН

Неймовірно складно розповідати про системні речі в такому калейдоскопі подій. Особливо, коли Росія вбиває у Харкові дітей. Втім, у всіх повинна бути ясна картина: закінчити цей кошмар, викинути окупантів із наших територій вийде саме завдяки не дуже наочним процесам, частиною яких є Рамштайн.

Контекст ось такий (в описі багато повторів і посилань на офіціоз, але для уловлювання суті вони важливі).

1. У лютому-березні ми були в складній ситуації. У всіх, хто володіє даними про співвідношення оборонних потенціалів України і Росії, було розуміння, що при всьому героїзмі і стійкості українського народу українська армія закінчиться.

Просто технічно закінчиться. Втратить здатність вести організований опір регулярним силам противника. Це було питання 1,5-2 місяців конфлікту високої інтенсивності.

Росіяни були прекрасно обізнані, якими силами і засобами ми володіли після знищення наших арсеналів у попередні роки. Також вони напевно уявляли, який ресурс у вигляді радянських озброєнь ми теоретично можемо залучити (купити зі складів, отримати з діючих армій, замовити виробництво і отримати в стислі терміни).

Відступ із північних регіонів був для них неприємним, але раціональним рішенням. У них зберігалася тотальна перевага на короткий і середній термін.

2. Незважаючи на те, що існувала інерція, яка заганяла нас у цей глухий кут (багато хто і в Україні, і за кордоном наполягав на залученні виключно радянських озброєнь і відкидав той самий 155-мм калібр), Міноборони усіма силами переконувало, що нам необхідний терміновий перехід на важкі озброєння західного зразка. Було дуууже важко переконувати.

читайте такожВійна в Україні не затягнеться, бо Росії вистачить ще максимум на півроку - Володимир Огризко

Це зараз усім очевидно, що даний підхід був єдиним правильним. А якихось чотири місяці тому ніхто не знав, що з цього вийде. Був опір і упор на те, що треба більше зброї, з якої українська армія вже вміє стріляти.

Це сьогодні у нас повно експертів із різних типів артилерії 155-мм калібру. І всяким хаймарсам.

Умовний перелом стався під час або одразу після візиту міністра оборони Олексія Рєзнікова до Лондона. Наш міністр уже зазначав, що британці відіграли важливу роль у тому, щоб відкрити це вікно можливостей, забезпечити зрушення у свідомості наших партнерів. Коли звучать подяки Бену Воллесу – це не ритуальні фрази. Це за діло.

3. Сьогодні ми знаємо, що в травні була драматична ситуація. Коли поставки снарядів радянських зразків знизилися до критичних показників, а потік іноземних озброєнь тільки набирав хід. Я тоді писав, що почалися умовні 30 критичних днів.

Масовий героїзм наших воїнів дозволив виграти цей час. Захисники Маріуполя, Ізюма, Попасної та інших міст дорогою ціною купили нам усім шанс.

Дожити до травня і пережити травень у технічному плані вдалося завдяки тому, що Міноборони правдами і неправдами купувало всі снаряди і техніку, до яких могло дотягнутися. Цей процес взагалі за кадром.

За розрахунками росіян усе повинно було закінчитися, але не закінчувалося. Було недостатньо – але було.

Наприкінці березня розпочався процес, завдяки якому сьогодні тріщить міст у Херсоні. Вдалося вирватися з тупикової колії. Росіяни цього точно не очікували. Тому істерять.

4. Але, щоб системний перехід спрацював, потрібен був постійно діючий системний механізм підтримки. І ось тут повною мірою проявилася лідерська роль США. Вони зібрали клуб країн, в основі якого – готовність діяти.

Міністр Олексій Резніков на платформі Atlantic Council 19 липня зазначив, що Рамштайн де-факто є прообразом нового механізму, за допомогою якого вільний світ реагує на виклики.

Старі механізми (ООН, ОБСЄ...) або зламалися (острах ООН вказати в заяві, хто обстріляв Одесу – вкрай красномовна), або в реальній ситуації не можуть вирішити завдання (НАТО).

читайте такожЗСУ не переламали хід війни: РФ тисне на Донбасі, а Захід зволікає зі зброєю – генерал Романенко

Тому неправильно сприймати Рамштайн тільки як щомісячну зустріч, де країни скидаються Україні зброєю та іншими корисностями. Це видима частина великого процесу, який або стане успішним, або ні. Поки що оцінити складно. Але сам факт його появи – це величезна перемога.

Знов-таки. Коли ми дякуємо США і персонально Ллойду Остіну за лідерство – це не ритуальні фрази. Ми зараз цілком могли б обговорювати наші проблеми виключно в ООН і на різних рівнях НАТО. І отримувати запевнення в стурбованості і всілякій підтримці. Плюс упиратися в широкий спектр двосторонніх контактів, при яких шансів отримати німецько-голландський комплект панцергаубіц або багатосторонній комплект для стрільби "гарпунами" було б значно менше. А в стислі терміни – взагалі нуль. На щастя, це не так. Бо є ритм Рамштайна.

5. Щоб системний механізм працював, недостатньо просто збільшувати обсяг прохань. Повинен бути якийсь критерій для оцінки руху.

Тому Міноборони поклало в основу наших пропозицій саморозвиваючу логіку, прив'язану до того, що військові називають capabilities (спроможності). Ми зробили вже чотири кроки цим шляхом.

Перший крок – ми просили "платформи", одиниці техніки. Переконуючи, що той чи інший тип озброєнь нам потрібен і його можна нам довірити. До речі, за деякими типами зброї підготовка фахівців почалася раніше, ніж були ухвалені політичні рішення.

читайте такожУкраїні доведеться воювати до тих пір, поки Росія не розпадеться – Сунгуровський

Другий крок – ми запропонували скорегувати формат допомоги, розсортувати всі програми на коротко -, середньо- і довгострокові, а також розглянути можливість перейти до надання допомоги не у вигляді платформ, а у вигляді organic unit'ів.

Тобто, якщо говорити про артилерію, це не просто 18 гармат, а дивізіон, куди входять управлінські одиниці, одиниці забезпечення, БПЛА, радари контрбатарейної боротьби і т. д.

І цей підхід уже кілька разів реалізований.

Нюанс в тому, що дивізіон умовних цезарів матиме штатну структуру, яка не збігається з прийнятою у нас. Я вже писав, що зміна штатної структури в армії – це як зміна таблиці Менделєєва. Це викликає шок по всій командній вертикалі.

Але такий перехід здійснюється, що стирає кордони між нашою армією і провідними арміями НАТО. Наші структури стають більш адаптивними. А деякі наші підрозділи вже можуть бути імплементовані в натівське з'єднання взагалі без зусиль.

Прикиньте на око, скільки наших частин уже охоплені цим переходом. Все ще нескінченно далеко від ідеалу, але це вже не точкова, а системна історія.

Третій крок – ми запропонували структурувати програми сприяння Україні, поклавши в основу mission oriented approach.

Деблокада портів – це місія, яка включає цілу низку складових. Починаючи від розвідки і закінчуючи засобами ураження. Щоб здійснити місію, потрібні ось ті самі " спроможності". Їх легко виміряти, військовим ця логіка зрозуміла, для політиків вона прозора.

Легше обґрунтувати наші потреби, бо для оборони потрібен один набір засобів, а для наступу – інший.

Четвертий крок (власне, Рамштайн-4 був цьому присвячений) – це розширення і поглиблення mission oriented approach, а також – що дуже важливо – переклад на системну основу ремонту і обслуговування техніки.

У нас уже сотні одиниць важкого озброєння з різних країн. Далеко не всі армії Європи мають той арсенал, який ми вже отримали.

Щоб не виник колос на глиняних ногах, який обрушиться в якийсь момент через відсутність ЗІПів, масла і підготовлених техніків, ці процеси потрібно скоординувати.

Цю тему ми піднімали і раніше, зокрема – про отримання стволів на заміну (вже). Тепер це виходить на новий рівень.

Ремонт – це перший крок до системного залучення ОПК.

Таким чином, де-факто Рамштайн перетворюється на механізм, який вирощує нам армію іншого типу. Ми перезбираємо палаючий автомобіль на ходу. Це неможливо зробити одним вольовим зусиллям.

читайте такожВійна в Україні буде довгою, відхід Путіна нічого не змінить - Ілля Куса

Це структуруючий процес, який і оцінювати слід саме як процес, а не набір одиничних актів. Якщо все розпадеться на поодинокі акти, ми опинимося в глухому куті, але трохи пізніше.

Заяви на самому Рамштайні не слід розглядати у відриві від усього іншого. Тому що основна робота – якраз між Рамштайнами, і ведеться вона на різних рівнях.

Знову повторю. Коли міністр оборони Олексій Резніков підкреслює, що прогрес у сфері отримання оборонної допомоги – це результат колективної праці, де на своїх рівнях працюють президент України, прем'єр-міністр, глава ОП, глава МЗС і дипломати, підключається глава ВРУ та інші особи – це не політичний реверанс. Це так працює. Подобається це комусь чи ні.

Є рівень прийняття політичного рішення, є рівні формування політичного рішення політичними і військовими аргументами, є реалізація. Виграти війну можна тільки організацією на всіх рівнях.

6. Як оцінювати результати Рамштайна-4.

На слуху 4 хаймарса, дрони, кілька цезарів, кілька десятків одиниць артилерії 155 і 105 від Британії, снаряди, ракети, навчання і т.д. Слід врахувати, що не все озвучується.

Оскільки напередодні стався ряд наочних успіхів від хаймарсів, було менше криків про "провальний" Рамштайн, ніж минулого разу.

Звісно, ми хочемо все більше і швидше. Але для розуміння можна придивитися до логіки, яку публічно озвучують лідери процесу – США.

читайте такожПоганий і ще гірше: два сценарії, які чекають Росію

Трохи більше місяця тому було заявлено, що нам дадуть перші 4 хаймарси. Почалися колективні непритомності "чому так мало", через що багато хто не почув фразу генерала Міллі: "для хаймарсів підготовлено 60 осіб персоналу". Ми вже тоді натякали особливо припадочним діячам, що 60 чоловік екіпажу для 4 хаймарсів – це трохи забагато.

Тепер уже всі знають, що 12 установок М142 передані, гарантовані ще 4 (разом 16), не рахуючи М270 і аналогів. Плюс генерал Міллі знову заявив, що підготовлено 200 осіб екіпажу…

Я не готовий сказати, якою буде Динаміка по хаймарсам, можу лише описати фактори.

Коли в країні цілі натовпи діячів пропонують одразу вжарити по Білгороду, це не допомагає. Це контрпродуктивно.

Американці прекрасно розуміють, що у нас у надлишку мотивів переорати, наприклад, Мозирський НПЗ або базу в Клинцях, або купу іншої інфраструктури. Але ми пообіцяли цього не робити. І ми тримаємо обіцянку.

Ми показали, що добре стріляємо з хаймарсів і 155-мм. Найголовніше (на це, як завжди, не звернули увагу): партнери відзначили, що ми не просто добре стріляємо, але і за ці місяці втратили в боях незначну кількість західної техніки. Ми ощадливі і ефективні.

Міністр оборони Резніков позначив на прикладі хаймарсів: для оборони – нам треба 50, для контрнаступу – треба 100+. Але тут виникає питання ракет, про яке сказав генерал Міллі. Їх потрібні тисячі, вони коштують грошей. Зараз американці бачать, що ми використовуємо ракети осмислено, не палимо безладно. І більш ніжну ствольну артилерію ми швидко вчимося правильно використовувати.

Все це в цілому демонструє партнерам, що ми осудні і діємо адекватно. Є аргументи збільшувати число і підвищувати складність.

Скажімо, нам вперше дадуть високоточні снаряди, яких раніше не було. А це саме те, що дозволить кришити ворогів, не руйнуючи наші міста і села. Російська тактика нам не підходить. Ми зацікавлені в максимально складних системах. Що означає максимальну ступінь відповідальності.

Не втомлююся повторювати: у кожній країні своя політична атмосфера. Свіжий приклад – Італія. Ми вже отримуємо на осінь вибори в США, в Італії, зміну уряду в Британії. І ще пару сюрпризів, які зараз визрівають. Добре, якщо, як в Естонії, існує проукраїнський консенсус. Там наші друзі. Але так далеко не скрізь.

читайте такожРосійський наступ на Донбасі остаточно захлинувся

Зараз нашим пріоритетом буде позамежна ефективність у використанні ресурсів. Війна знищує нашу економіку. Безлімітного потоку допомоги не буде. У цих умовах нам належить не тільки вижити, але і сформувати резерви.

Тобто Рамштайн-4 дав ряд прикладних результатів у рамках правильної логіки. Це не ейфорія, але позитив.

Не ейфорія, тому що серпень багато в чому випаде. Важливою подією буде донорська конференція в Копенгагені. Але в цілому це місяць відпусток, що вже позначається на динаміці.

Підсумуваючи. Прийміть як факт, що є прогрес. Ніхто публічно не скаже, що там всередині. Всі оцінки будуть тільки по видимій частині, це як оцінювати слона по хоботу. Уникайте категоричних оцінок у будь-яку сторону. Ми отримуємо далеко не все, що хочемо. Але дуже багато отримуємо.

Є кілька пріоритетів, за якими йде тонка робота. ППО/ПРО, танки, авіація, далекобійна зброя і низка інших.

Як тільки політично відкривається новий тип озброєнь – з'являється можливість його масштабувати. Я б рекомендував стежити за цим.

Коли/якщо нам таки поставлять Iris-T і NASAMSи – це буде черговий крок і yовий іспит на ефективність і адекватність. А за ними – нові можливості.

Так і живемо.

Олексій Копитько, блогер, радник vіністра оборони України

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти