Підпишіться 
Восени 2026 року українці знову переживають злам звичного укладу - тривоги, дискусії про мобілізаційний вік і комендантську годину повертають відчуття невизначеності. Аналітик, керівник центру "Ділова столиця" Вадим Денисенко вважає, що суспільство проходить ті самі психологічні стадії, що й на початку повномасштабного вторгнення. У колонці він пояснює, чому доведеться знову звикати до нової реальності. Публікуємо погляди автора мовою оригіналу.
Київ. У кафе поруч дві жінки п’ють кокосове лате чи ще якісь подібні новомодні трунки і говорять про те, як далі жити. І старша жінка говорить своїй, трохи молодшій, подрузі: "От так і жити".
При всьому парадоксі цієї історії (тривога, дим десь над Куренівкою і т.д.). І все ж ця жінка права. Можна прочитати чи прослухати тисячі важливих чи безглуздих порад (псевдо)психологів, але відповідь буде одна: "от так і жити".
Я хочу повернути всіх нас у недалеке минуле кінця лютого 2022 року. Лише невелика частина з нас була готова до того моменту. Хтось був у паніці, хтось на адреналіні, а хтось місяць бухав під телевізором. Але потім ми всі так чи інакше адаптувалися. Хтось краще, хтось гірше. Але адаптувалися. І почали жити в новій нормальності.
Зараз ця нормальність, яка склалася приблизно з літа 2022 року, знову розвалюється. І нам всім знову потрібно шукати нові точки опори. Це неймовірно складно. І головна складність, як на мене, має два компоненти: страх і неможливість планувати хоч щось. Зрештою, те саме, що й у лютому 2022 року.
Я не люблю психологічних порад. Але я точно знаю, що людина, при певному зусиллі волі, може притлумити страхи і може знайти ціль, навколо якої буде планувати майбутнє.
Якщо виходити з чотирьох психологічних стадій (заперечення, усвідомлення, переживання та прийняття), ми зараз на стадії усвідомлення, але попереду в нас дуже складні кілька місяців емоційної стадії переживання. І чим швидше ми перейдемо до стадії прийняття (а вона обов’язково наступить) - тим легше нам всім буде.
Наостанок скажу те, що говорю вже багато років. Державні комунікації - це одна з найважливіших речей для психологічного здоров’я нації. Коли ти відкриваєш дискусію про зменшення мобілізаційного віку до 55 років, ти маєш розуміти, що приблизно мільйон людей у цій державі починають злитися не через те, що ти прийняв рішення не понижувати цей вік, а через те, що ти взагалі почав цю дискусію.
Якщо прем’єр виходить і говорить, що буде переглядатися комендантська година, без будь-яких розумних пояснень, то ти маєш бути готовим, що ще кілька мільйонів людей будуть злитися.
Людина завжди має спрямувати свою агресію чи невдоволеність на щось чи на когось. Особливо в такі зламані моменти. Навіщо весь час наступати на ті самі граблі, я просто не розумію.
Про персону: Вадим Денисенко
Денисенко Вадим Ігорович (нар. 7 квітня 1974, Київ) – журналіст, керівник аналітичного центру Ділова Столиця, народний депутат України VIII скликання. У 1997 закінчив Київський університет імені Т.Шевченка, спеціалізація "Українська мова і література", в 1998 – факультет гуманітарних наук Києво-Могилянської академії.
Доктор історичних наук (дисертація про створення авторитарного режиму Віктора Януковича, співзасновник Еспресо TV, співавтор книги про наріжні закони функціонування політики "політики не брешуть"), пише Вікіпедія.
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2020-2023).
З вересня 2023 і дотепер – радник керівника Української добровольчої армії (УДА) Дмитра Яроша з інформаційних питань.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
