Конфлікти на пострадянській території – це конфлікти, які Москва, з її точки зору, дуже ефективно і розумно планувала та реалізовувала. Цю тактику Росія відпрацювала вже давно, починаючи від Придністров’я і по всіх гарячих точках на території колишньої радянської імперії. Всюди відбувається одне й те саме: Москва створює проблему, потім приходить туди своїми військами, говорить, що вона миротворець і сприятиме тому, щоб усі помирилися. Насправді Росія переслідує одну-єдину мету – зробити так, щоб керувати ситуацією в регіоні, граючи на протиріччях двох сторін.
Історія карабахської проблеми один в один лягає в цю схему. Мета Росії завжди полягала в тому, щоб тримати Вірменію та Азербайджан на прив’язі, на короткому мотузку, а кроками то в один, то в інший бік вона намагалася зберігати контроль над ситуацією.
У певний момент (а він стався не вчора і не позавчора) Вірменія та Азербайджан зрозуміли, що Москва просто грається з ними у своїх власних інтересах. І кожна з цих країн почала працювати так, як вважала за потрібне.
Недавня ескалація говорить про те, що Азербайджан, за яким стоїть Туреччина, вирішив, що треба нарешті ставити крапку в цьому питанні. Адже якщо виходити з міжнародного права, все зрозуміло: Карабах – це територія Азербайджанської Республіки, і він був захоплений Вірменією.
Інше питання, що потрібно думати про врахування інтересів національних меншин на території кожної країни. Але це зовсім не означає, що можна робити те, що зробила Вірменія.
Тому об’єктивно все має повернутися до своїх витоків – до того, що Карабах є територією Азербайджану, на якій проживають вірмени, права яких повинні бути врегульовані відповідно до численних міжнародних конвенцій.
Зараз Росія втратить і Вірменію, і Азербайджан. Це закономірний результат того, що відбувалося впродовж 30 років, нарешті цьому прийшов кінець. Тобто політика "розділяй і володарюй" має не тільки початок, але й кінець. І зараз ми спостерігаємо її завершення.
У московських пабліках істерика – там кричать, що вони були сліпими у своїх оцінках і не побачили, що Вірменія вже давно є прозахідною країною, що вона Росії не союзник, як і Азербайджан, який підтримується Туреччиною. І Туреччина не є союзником РФ. Одним словом, виття на болотах – у Росії розуміють, що з кавказької землі їх викинуть, і зроблять це абсолютно справедливо.
Таким чином, усе, що ми спостерігаємо сьогодні, є початком витіснення Росії з Кавказу. А після певних подій із Кадировим, бандитом, який водночас є керівником Чечні, відбудуться серйозні зміни в тому регіоні. Тому росіянам слід пакувати валізи і думати, як якнайшвидше виїхати з Кавказу, допоки це можна зробити.
Хто такий Володимир Огризко
Володимир Огризко – український дипломат, міністр закордонних справ України з грудня 2007 до березня 2009, надзвичайний і повноважний посол України (1996).
У Міністерстві закордонних справ (спочатку УРСР, потім – незалежної України) – з 1978 року. Перша посада Огризка у зовнішньополітичному відомстві - аташе відділу печатки, яку він отримав відразу після закінчення Київського державного університету ім.Т.Шевченка .
1992 року Огризку присвоєно ранг надзвичайного та повноважного посла України. З 1992 по 1996 р. він служив радником, радником-посланником посольств України у ФРН та Австрії. Наступні три роки керував Управлінням зовнішньої політики, головним управлінням із питань зовнішньополітичної діяльності Адміністрації президента України.
У 1999-2004 роках - надзвичайний та повноважний посол України в Республіці Австрія та постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні. Ще рік – посол з особливих доручень МЗС України. З лютого 2005-го – перший заступник міністра закордонних справ Бориса Тарасюка.
18 грудня 2007-го призначений на посаду міністра закордонних справ України у коаліційному уряді Юлії Тимошенко. 3 березня 2009 року звільнено Верховною Радою з ініціативи Кабміну.
17 березня 2009-го призначений президентом Ющенком на посаду першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України Раїси Богатирьової. Залишив посаду разом із звільненням з посади Ющенка в лютому 2010 року.
У вересні 2010 року Огризко вступив до партії Наша Україна. У липні 2012 року він склав повноваження члена президії та заступника голови політради партії та припинив своє членство у ній.
З вересня 2014 року дипломат керує аналітико-інформаційним Центром досліджень Росії. Пише статті для таких ЗМІ, як "Новое время", "Українська правда".
З 2022 року проректор з міжнародної діяльності в Київському університеті імені Бориса Грінченка.
Володимир Огризко, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
