Від майбутньої президентської адміністрації США очікують чудес неможливих: "Трамп прийде, порядок наведе!" Причому не тільки громадяни Америки, а й інших країн, які зіткнулися останніми роками з тим, що дуже приблизно можна назвати міжнародною нестабільністю. А у нас хто за стабільність у світі відповідає? Правильно, найбільший і найсильніший, тобто США. Важко собі навіть уявити, наскільки далекі ці очікування від реальності.
І річ навіть не в тому, що команда Трампа не впорається з тими проблемами, які їй у спадок залишив Байден. Звісно, справа честі для республіканців показати видатні результати там, де нічого не вийшло в демократів, і вони намагатимуться на свій манер, але навіть якщо стрибнуть вище голови, у них мало що вийде. Дональд Трамп і його люди не вирішення проблеми, вони її невід'ємна частина.
Колишня система міжнародних відносин, що у своїх основних рисах склалася після другої світової війни, абсолютно не відповідає актуальному співвідношенню сил, постіндустріальна економіка, що диктує нові імперативи, не має нічого спільного з індустріальною епохою, чий розквіт припав на минуле століття. Трамп, який і 2016 року, і нині прийшов до влади голосами тих, хто відчуває себе залишеним на узбіччі, що набрали небачених обертів процесами глобалізації та цифровізації, з одного боку, обіцяє все виправити, тобто повернути історію назад у золотий вік американської промислової індустрії доінформаційної епохи, з іншого - тягнеться за Ілоном Маском у нову еру технологій майбутнього, шлях до якої торують могутні глобальні корпорації, що виросли на американській землі, і він готовий їм цей шлях максимально полегшити.
Докорінне ламання глобальних підвалин триватиме не чотири роки, які відведені на президентську каденцію Трампа, і не двадцять чотири, а становитиме зміст основної частини двадцять першого століття, що далеко за межами будь-якої окремої політичної кар'єри. Зараз потроху входитимуть у владу ті лідери, яким і доведеться брати участь у вибудовуванні нового чудового світу, поки ж в основному закінчують свій інерційний шлях їхні попередники, від яких дивно очікувати якихось проривів, вони намагаються дограти або переграти на свій манер століття двадцяте. У найбезневиннішому варіанті - "стабілізувати", приборкати, нормалізувати нинішню ситуацію, що брикається.
Зрозуміло, ці спроби приречені, вони несучасні, але по-своєму своєчасні: було б дивно очікувати, що світ, який відживає своє, піде без опору, часом вельми жорстокого. І Дональд Трамп з його рухом MAGA - Make America Great Again, "зробимо Америку знову великою", він теж частина опору новому, що неухильно наступає, і Володимир Путін, який чомусь вирішив на свій манер довоювати Другу світову і Холодну війни в зовсім іншій історичній ситуації, коли Росія вже навіть не тінь Радянського Союзу, який загнувся теж не без серйозних причин. Сі Цзіньпін зловив Китай, який стрімко злітає, буквально за ногу, в страху, що його високотехнологічний розквіт залишить не при справах Комуністичну партію, не готову ні з ким ділити командні висоти. Це все натура, що йде. Та, що йде з великим небажанням, обставляє відхід драматичними обставинами і переконує всіх і себе передусім у своїй історичній перемозі, яка вже відбулася або ось-ось настане.
Ми живемо в час грандіозних історичних метаморфоз, і цей час тільки починається. Складно дорікати тим, хто поспішає фіксувати прибутки і збитки від якихось подій, які в чаду поточної актуальності здаються вирішальними і вирішеними, люди, щоб не збожеволіти в круговерті того, що відбувається, приписують визначеність найбільш невизначеним речам. Для когось і Трамп ось така опора, що створює ілюзію стійкості. Нічого, це скоро мине. Для найвпертіших - лише через чотири роки.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
