Міністерство закордонних справ Російської Федерації опублікувало дипломатичне листування російського міністра Сергія Лаврова з главами МЗС Франції та Німеччини Жан-Івом Ле Дріаном та Хайко Маасом. Росіяни пояснили цей крок тим, що позиція російської сторони та її підхід до проведення зустрічі в нормандському форматі нібито регулярно викривляються.
Звичайно, оприлюднення дипломатичного листування – це не зовсім звичний крок, або, як кажуть самі росіяни, нетривіальний. Хоча насправді такі речі іноді трапляються. Згадайте хоча б, як свого часу пан Трамп, не запитуючи Україну, оприлюднив запис розмови із Володимиром Зеленським, щоб захистити себе від політичних та юридичних переслідувань.
Росія так вчинила тому, що останнім часом суттєво посилився тиск на неї з боку європейських друзів України та партнерів по нормандській четвірці, які критикували неконструктивність і неготовність Москви до припинення конфлікту та проведення зустрічі у нормандському форматі на найвищому рівні (на рівні президентів).
З цього листування чітко видно різні підходи Європи та Росії, різне бачення причин конфлікту, його сторін та способів розв’язання. Безумовно, РФ наполягає, що вона не винна, не є стороною конфлікту, а є добрим посередником, що лише Київ порушує домовленості, а його господарі з-за океану та в Європі дозволяють Україні ухилятися від виконання Мінських домовленостей. Саме таку риторику вживає Кремль в офіційному листуванні.
У листуванні містяться справді неприйнятні для України та її партнерів речі. Було приємно побачити, що європейці не погоджуються з Росією в тому, що конфлікт є внутрішнім українським, що РФ є посередником, а не стороною конфлікту, що представники ОРДЛО є частиною Тристоронньої контактної групи. До того ж, Росія висловлює такі вимоги, які не вкладаються навіть у Мінські домовленості в російському трактуванні. Мається на увазі не лише вимога про зміну Конституції України заради задоволення забаганок проксі-сил РФ на Донбасі, але й скасування "мовного закону", припинення процесу прийняття закону "Про засади державної політики перехідного періоду". Бо ключем до врегулювання конфлікту, на думку Росії, є прямий діалог Києва з російськими маріонетками на Донбасі.
Безумовно, якщо наші західні партнери не погоджується з ультиматумом російської сторони, то немає сенсу і президентам зустрічатися в рамках нормандського формату.
Тож усе це – нахабна, але традиційна для російської дипломатії поведінка та фразеологія.
Оприлюднення цього листування російським МЗС, а також накопичення сил та військової техніки Російської Федерації уздовж українського кордону – все це разом є способом створення механізмів тиску на українську державу, її керівництво та суспільство.
Це робиться для того, щоб примусити Україну виконувати Мінські домовленості в російському трактуванні і, безумовно, заохотити Берлін і Париж тиснути на Київ, аби Україна паплюжила свою Конституцію та повертала Донецьк і Луганськ, окуповані Росією, на російських умовах. А умови відомі – блокування вступу України в ЄС і НАТО.
При цьому не слід забувати про хамські статті Путіна і Медведєва. Медведєв тоді дуже прямолінійно висловив ідею, яку Путін завуальовано і витіювато намагався донести – про неіснування такої держави як Україна. Медведєв чітко сказав, що з нинішнім президентом України Росії нема про що говорити, тому вона чекатиме, допоки в нашій країні не зміниться влада.
Крім того, очевидно, що Росія має намір далі інтегрувати ОРДЛО в свою політичну, економічну та правову систему. Це зрозуміло з останніх рішень Москви, зокрема, про допуск товарів з ОРДЛО на російські ринки.
Ще одним інструментом Росії є накопичення сил поблизу кордону і погрожування ними, аби примусити Україну погодитися на умови, вигідні РФ. Москва намагається створити таку ситуацію, щоб в Україні відчувалося насування війни, причому широкомасштабної війни, а не ескалації на окупованих територіях. Росія при цьому використає занепокоєння європейців, які, намагаючись уникнути великої війни на Європейському континенті, будуть тиснути на нас. Це була одна з ключових цілей, яку переслідувала Росія, оприлюднюючи листування.
читайте такожВійськова міць Росії як спосіб самогубства
Інша мета Кремля пов’язана з тим, що нормандський формат фактично "завис у повітрі", тобто не може працювати, тому що у Путіна нема бажання зустрічатися в такому форматі. От, власне, росіяни і погрожують виходом із цього переговорного процесу. А це означатиме втрату невеликої, але важливої зачіпки – окуповані території мають повернутися в правове, політичне та економічне поле України.
Саме цей нюанс відрізняє конфлікт Україні від конфлікту в Грузії та анексії частини її території – тоді, на жаль, європейські партнери підштовхнули Грузію до таких умов припинення конфлікту, де фактично немає юридичного зобов'язання Росії звільнити ці території і повернути їх Грузії. У нас же про це йдеться у комплексі заходів по врегулюванню ситуації на Донбасі.
Основна причина, чому Мінські домовленості весь цей час намагалися реалізувати різними способами, вигадували нові формули, зокрема, "формулу Штайнмаєра", або кластери, полягає в тому, щоб зберегти цю юридичну зобов'язуючу зачіпку, яка говорить про те, що ця територія повернеться до України.
Росія, в принципі, може залишити цей конфлікт "замороженим" – не так уже й багато грошей вона витрачає на його обслуговування. Адже при цьому збережеться її можливість дестабілізувати ситуацію в Україні різними шляхами, в тому числі постійною загрозою ескалації.
Зараз ми є свідками того, як поглинається Білорусь. І фактично українські сили тепер будуть розтягнуті ще й на білоруський кордон. Безумовно, все це вимагатиме від нас додаткових витрат державного бюджету, використання дуже обмежених і цінних ресурсів – і людей, і військової техніки.
читайте такожСРСР 2.0 замаячив на горизонті: чи почнеться війна в Білорусі
Тобто "заморожений" конфлікт – це спосіб тиснути на Україну, бо ми все одно не в змозі завершити конфлікт, але продовжимо витрачати на нього ресурси, оскільки периметр загроз для нас збільшується.
Таким чином, оприлюднюючи листування, Росія показала, що її цілком влаштовує нинішня ситуація, але це – програма мінімум. Програма максимум цього жесту полягає у тому, щоб Україна погодилася на здачу своїх інтересів – на обмеження права українців обирати своє майбутнє. Адже ми маємо право бути членами будь-яких союзів та об'єднань (безпекових, економічних, політичних).
Однак Росія вважає, що Україна поки що повинна перебувати в "сірій зоні", а згодом російський вплив буде посилюватися. Саме для цього і затівалася війна. Саме для цього Росія окупувала Крим та частину Донецької і Луганської областей. Все це робиться для того, щоб обмежити можливість України втекти зі сфери російського впливу. Вся ця нервова поведінка Росії та розгортання нею додаткових збройних сил на нашому кордоні просто показують, що інших важелів впливу у Кремля зараз немає. Немає Медведчука з його телеканалами. Так, іще залишилися представники проросійської партії в парламенті. Так, іще залишилися певні ЗМІ, які транслюють російську пропаганду. Але такого впливу, як раніше, немає. Тож зараз за допомогою погроз, зокрема, військовою силою, виходом із мінського процесу, а також енергетичним аспектом війни, Росія намагається повернути Україну в керований стан.
Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій, дипломат, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
