Нам би такий "снарядний голод", як у росіян!

Практика показала, що росіяни дуже нечутливі до втрат людей. Розрахунки, які у нас у всіх були на початку війни, у мене в тому числі, на те, що в Росії "щось почнеться", коли вона перейде певний ліміт "грузов 200", не виправдалися. Ми сподівалися, що росіяни хоча б зададуться питанням, чи варто це продовжувати, "нахіба" це все. Виявилося – ні. Виявилося, що солдатські мамочки, які свого часу виграли Першу чеченську війну, змусивши владу вивести війська, сьогодні абсолютно спокійно стають у чергу за "Лада Калиной".

Тобто російське суспільство настільки деградувало, що установка маршала Шереметьєва, який колись втішав молодого і ще схожого на людину Петра І: "Не плачь, государь, бабы ещё нарожают!", стала домінуючою у російському суспільстві. Відтак, "м’яса" їм не шкода.

А от із "залізом" інша історія. Слабке місце Росії – це саме "залізо". Ми вибиваємо їхню бронетехніку та "арту" ("арта" – скорочено від "артилерія", – ред.) більшими темпами, ніж вони встигають її поновлювати, тому вона поступово тане. Це не означає, що "залізо" вже закінчилося – там величезний базовий запас, але він дійсно тане.

Танки Т-55 і Т-54 невипадково з’явилися на фронті. Більше того, там є навіть веселіші речі, ніж ці танки. Там є напівкустарні, але їх роблять російські державні підприємства, "шушпанцери": наприклад, росіяни беруть старі армійські "мотолиги", тобто тягачі МТ-ЛБ, і на них зверху наварюють зенітні башти, спиляні з кораблів. Востаннє таке робилося під час Другої світової війни, і от тепер знову. Це показник дуже великих проблем росіян із поповненням парку бронетехніки.

Рекомендуємо:

Військовий експерт розповів, чи варто ЗСУ знищувати Кримський міст

Щодо "снарядного голоду" є нюанс. Не всьому, що кричать росіяни, варто вірити. Справа в тому, що те, що вони називають "снарядним голодом", це така кількість снарядів, якої у нас не було ще жодного разу за цю війну. Зараз росіяни вистрілюють до 20 тисяч снарядів на день по всьому фронту, і в них істерика, що це "снарядний голод". Вони порівнюють із минулим літом, коли вони вистрілювали 60 тисяч снарядів на день, це була їхня стандартна денна норма. Тоді вони воювали вогняним валом: спочатку "арта" виносила цілі населені пункти, а далі заходила піхота.

Ми ніколи так не воювали, і у нас ніколи не було такої кількості снарядів. Максимальна кількість, яку ми витрачали під час цієї війни, становила 7 тисяч снарядів на день. Зараз взагалі діє норматив 4-5 тисяч снарядів на день, не більше. І ми не плачемо, не кричимо, що у нас "снарядний голод". Так є, так ми і воюємо.

Тому "снарядний голод" ворога не варто переоцінювати. Тільки в уяві росіян це "голод", бо вони просто не вміють стріляти влучно – рученьки не з того місця, вони звикли працювати по площах. Якщо працювати по площах, а не по об’єктах, засіваючи землю снарядами, тоді, мабуть, справді 20 тисяч снарядів на день – це "голод".

Дай боже нам дожити до того, щоб у нас хоча б раз був такий "голод"!

Ключова проблема для нас – це просто велика кількість росіян.

Взагалі, вся ця "друга армія світу" нагадує мені один "шедевр" російської культури. Кілька років тому росіяни дуже пишалися тим, що в Якутії створили 5-метрову скульптуру півня з, вибачте на слові, коров’ячого посліду. Що цікаво, вони потім щороку створювали якусь таку символічну фігуру, а торік не змогли – виявилося, що під санкції потрапив німецький пластифікатор, на якому тримався той півень із посліду у росіян. Відповідно, під санкціями ці "шедеври" просто перетворилися на велику купу лайна і палок.

Це чудовий образ російського оборонпрому та російської армії. По-перше, все це дуже погано працює без "німецького пластифікатора", а, по-друге, в принципі, є лайном. Але цього лайна, на жаль, величезна купа. Лопатами ще махати і махати, кидати – не перекидати цю купу.

Отже, у росіян дедалі гірше стає з "залізом", але "м’яса" вони нагнали в Україну неміряно. Для порівняння: рік із хвостиком тому вони зайшли на нашу територію в кількості 180 тисяч, а наразі тільки в Херсонській та Запорізькій областях перебуває 150 тисяч осіб. Це лише в двох неповністю окупованих областях!

Це до питання про те, скільки вони сюди нагнали живої сили. Саме нею, цим "м’ясом" вони й будуть воювати, боронитися. Відповідно, далі все залежатиме від того, як саме поведе себе це "м’ясо": наскільки воно виявиться вмотивованим, навченим, забезпеченим зброєю та боєкомплектом, зрештою, наскільки грамотно ним командуватимуть. А це вже покаже сам наступ.

Євген Дикий, спеціально для Главреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред