Приводом для розірвання дипломатичних відносин з Малі та Нігером, як відомо, стала історія з нібито участю України в акції проти найманців-"вагнерівців". Але справа в тому, що тоді були розгромлені не лише "вагнерівці", а й урядові війська Малі. Тому для деяких країн регіону це виглядало як втручання і підтримка терористів, оскільки ці збройні формування, в тому числі туареги, сприймаються як антиурядові повстанські і терористичні.
Але це – лише привід. Причина, очевидно, лежить глибше – у посиленні конфронтації між, умовно кажучи, прозахідною і антизахідною глобальними спільнотами. У першу чергу, йдеться про Сахель, де і раніше не були на боці України, а дипломатичні контакти з країнами регіону були мінімальними. Крім того, у трьох країнах Сахелю – Буркіна-Фасо, Малі, Нігері останнім часом відбулися військові перевороти, і нова влада в цих країнах (яку, до речі, інші країни західної Сахари не визнають) утворила політичний союз, який орієнтований на Росію, а через неї відповідним чином – на Китай. Ці африканські країни багаті на поклади (мінерали, уран), тому РФ та Китай реалізують там свої геополітичні та економічні інтереси.
Розірвання дипломатичних відносин з Україною – це ніби результуючий вектор дуже багатьох геополітичних зсувів, які відбуваються навколо цього регіону і навколо глобальної ситуації загалом. Безпосередньо ці рішення можуть відбитися на нас мінімально, бо насправді в політичному, економічному сенсі це практично ні на що не впливає. Можливо, ці країни, які раніше утримувалися при голосуванні за чутливі для нас рішення Генасамблеї ООН, тепер будуть голосувати проти нас, приєднавшись до Еритреї, Зімбабве, які раніше голосували на боці Росії. Відтак, тепер цих голосів може стати трохи більше.
Тобто це більше впливатииме на позиціонування та репутацію України на африканському континенті.
Україна і раніше була своєрідним ідеологічним тригером, оскільки були значні ревнощі до України, тому що Захід нас підтримав, а Європа приймає наших біженців на відміну від африканських. Тобто до нас було таке ревниве і не зовсім прихильне ставлення в багатьох африканських країнах. Зараз ця історія, яка пов'язала нас певною мірою з терористичними угрупованнями псує наш імідж. І це найбільший прорахунок української дипломатії, але він не катастрофічний.
Нелюбов до України у деяких країнах регіону може посилитися. А саме в антизахідних країнах, які і раніше були критично налаштовані відносно України.
Наприклад, Мозамбік, де присутні власні ісламістські терористичні угруповання на півночі країни, до боротьби з якими намагалися залучати "Вагнер". Ця країна антизахідна, любить Радянський Союз і все, що з ним пов'язано. І при тому, що Україна робила там значні кроки, щоб закріпитися у Мозамбіку, відкривала там посольство, то у звʼязку з позиціонуванням України на африканському континенті, нам буде складніше. Але навряд чи так буде і в інших країнах. Наприклад, нещодавно до списку підписантів саміту Миру приєдналася Ботсвана, яка і раніше була більш прозахідною країною.
Єдине "але" – прозахідних країн на африканському континенті лишилось дуже мало. Наприклад, дуже симптоматичною була реакція на ситуацію в Малі у Сенегалі через те, що українське посольство опублікувало фото з українським прапором, що на офіціному рівні викликало різку реакцію.
Умовно прозахідними можна назвати буквально лічені країни - Ґана, Кенія та Ботсвана. Але загальний настрій у Африці антизахідний. При цьому він проросійський у багатоьох країнах на кшталт Мадагаскару, ЦАР, Зімбабве та низці диктаторських режимів.
Однак ставлення до РФ у Африці теж ситуативне – ключовим фактором є образа на Захід та певні претензії до нього. Україна у цьому сенсі є залежною, оскільки у світі нас позиціонують як проамериканську та прозахідну країну. І саме цим, ймовірно, намагатиметься скористатися Росія, щоб перехопити ініціативу, висувати ідеї про багатополярний світ і навіть претендувати на певне лідерство у представництві інтересів цього незахідного світу.
Максим Розумний, доктор політичних наук, спеціально для Главреду
Хто такий Максим Розумний
Максим Розумний – український політолог, філософ, журналіст, поет. Доктор політичних наук. Народився 27 червня 1969 року в місті Київ. Закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка, факультет журналістики (1992). Завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень (2005-2008); радник віце-прем'єр-міністра України (2008); завідувач відділу гуманітарної політики та безпеки Національного інституту проблем міжнародної безпеки (з 2009), пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
