Не дуже велика шістка: чому Росія в ОДКБ ризикує повністю втратити свій вплив

Вірменія оголосила про початок спільних військових навчань зі США на своїй території. До того ж, Вірменія не призначає свого представника в ОДКБ – тобто повноваження попереднього закінчилися, він відкликаний, а нового представника не призначають, що означає, що Вірменія не бере участі в робочих органах. І, швидше за все, за цим послідує оголошення про офіційний вихід Вірменії з цієї організації. Відповідно, там залишиться Росія, Білорусь та країни Центральної Азії.

Навіть вихід однієї лише Вірменії з ОДКБ – це серйозний удар по російському престижу. А це серйозно вдарить по російській присутності у Закавказзі чи на Південному Кавказі. Росіяни будуть змушені вивести свої війська з військової базі у Гюмрі та підрозділи з аеропорту під Єреваном, після чого вплив Росії на Південний Кавказ на цьому припиниться.

Усі інші країни, крім Білорусі – Центральна Азія. Вони перебувають у буферній зоні між Російською Федерацією і Китаєм, і балансують російські впливи та китайські. Китайський впливи останнім часом стають сильнішими – перш за все економічно, але так само і оборонно-безпеково. Тому демаршів з боку держав Центральної Азії, зокрема, Казахстану, не буде, але реакція на вихід Вірменії буде максимально спокійною, наче й нічого не сталося. Вплинути на рішення Вірменії Росія не може, бо це суверенне рішення держави. Хіба що шляхом проведення державного перевороту в Республіці Вірменія та проведення до влади своїх маріонеток.

До ОДКБ входять усі колишні центральноазійські республіки СРСР, за винятком Туркменістану як нейтральної держави. Тобто чотири держави, а також Росія та Білорусь – така собі "не дуже велика шістка". І, звичайно, руйнування російського воєнного потенціалу робить це безпекове обʼєднання просто безсилим. Головна складова потужності ОДКБ – це збройні сили РФ. Але втрачаючи воєнний потенціал у боях з Україною, вони залишаються ядерною державою. Тож ці держави, які залишаться в ОДКБ, будуть мислити так, що, мовляв, краще залишатися під російською ядерною парасолькою. Але вони будуть шукати страховку і під китайською парасолькою. Тому доля організації значною мірою від результатів нашої війни. У випадку поразки Російської Федерації ерозія цієї організації буде поглиблюватися.

Рекомендуємо:

Китай буде їм "заламувати руки": Пекін готує "угоду" з ОДКБ, щоб озброїти РФ - Світан

Поки що Росія хоче розмістити додаткові підрозділи збройних сил РФ на території Білорусі. Тому білоруси наразі намагаються оформити їх у певний законно-правовий формат зупинкою дії Угоди про звичайні збройні сили з Чехією та Польщею. Але тут справа не стільки в бажанні білорусів, а в абсолютній залежності Лукашенка від побажань Кремля, тому у військовому плані білоруський диктатор виконуватиме усе, що йому скажуть.

Так чи інакше, додаткові сили РФ у Білорусі – це потенційна загроза та проекція сили на Захід: Польщу, країни Балтії та уявну загрозу з боку НАТО. Розміщення ядерної зброї у Білорусі напередодні має одну причину – демонстрацію сили блоку НАТО, аби він ставав більш зговірливим перед російськими забаганками.

Однак проводити такі масштабні операції на кшталт окупації Сувалкського коридору російська армія, яка практично знесилена війною в Україні, Росія фізично не може, але провокації при цьому можливі. Та й саме НАТО психологічне не готове воювати ані з Росією, ані з ОДКБ. Вони дотримуються стратегії, метою якої є уникнення прямого зіткнення з Росією. Тобто стратегічно їм хочеться вимотати сили Росії на українських фронтах і демотивувати російське військово-політичне керівництво на продовження бойових дій. Ця фраза "будемо допомагати Україні, скільки потрібно" означає "допоки ви не втомитесь", тобто допоки російське керівництво не втратить мотивацію продовжувати бойові дії, розуміючи, що вони не принесуть їм бажаного результату.

Але вступати в пряме бойове зіткнення з росіянами вони не хочуть, побоюючись ядерної війни, третьої світової та всіх інших загроз та викликів для їхніх суспільств. Однак у разі прямої провокації, на яку неможливо буде не відповісти, вони будуть просто змушені це робити, попри те, що не хочуть відповідати. Наприклад, це може бути якийсь удар по території НАТО з боку Росії з помітною кількістю жертв, чутливою для демократичних суспільств. Саме тоді уряди країн будуть змушені давати РФ саме воєнну відповідь.

Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред