Мери кількох українських міст - Львова, Черкас, Рівного, Слов'янська, Краматорська - заявили про те, що не виконуватимуть постанову Кабінету міністрів щодо запровадження у містах карантину вихідного дня.
По-перше, рішення деяких мерів є одним з елементів їх боротьби у другому турі виборів. Бо рішення про карантин вихідного дня є непопулярним серед значної кількості населення, особливо у великих містах, бо це удар по середньому та дрібному бізнесу і комфорту міських мешканців. Саме тому у даному випадку мова може йти про боротьбу за голоси виборців.
На прикладі мера Черкас ми можемо бачити, що його позиція, у залежності від політичної ситуації, змінювалася кардинально. Поки що це виглядає як політтехнологічний крок і позиція мерів-бунтівників може змінюватися в залежності від того, чи їх оберуть. Якщо оберуть — тоді вони підуть на співпрацю з владою, та поки що у них є можливість ставати фрондою до влади, тим паче, що вони знають, що за два тижні їх не встигнуть покарати.
читайте такожКарантин вихідного дня - найбезглуздіше, що могла придумати владаПо-друге, очевидною умовою для таких рішень стає все більша фрагментація і федералізація України, тобто послаблення центру. Ми це бачили під час підготовки до виборів місцевого самоврядування, під час яких підсилювалися регіональні проекти. Це також обумовлено кількома факторами:
- послабленням центральної влади;
- зменшенням рівня її популярності;
- збільшенню завдяки децентралізації коштів у органів місцевого самоврядування і, відповідно, збільшення можливостей для їх самодостатності.
У цьому плані будь-яка, особливо - в умовах війни, непокора центральній владі таїть у собі небезпеку.
Навіть якщо з точки зору суспільства спротив і є популярним, непідконтрольність або невиконання рішень і вимог центральної влади — це шлях до втрати контролю над ситуацією в країні.
Сьогодні це може бути рішення по коронавірусу, завтра — по мовному законодавству, післязавтра — по соціальним питанням тощо. Тому, очевидно, що влада повинна проявляти силу і задіяти різноманітних механізми: судові, прокурорські, силові, фінансові, політичні. Та самих лише каральних механізмів не вистачить - держава має показувати приклад і лише тоді вимагати його слідування від інших. Адже поки держава сама демонструє креативний підхід до законодавства, то і непокора буде тільки зростати.
Зазначу, що європейські країни також вдаються або до так званих повних локдаунів, або до часткового закриття бізнесу. Але різниця в тому, що за кордоном вираховують ланцюжки захворювання. Найбільш успішно це роблять у Південній Кореї, яка вже скотилася до 90-го місця по кількості захворілих, хоча раніше перебувала в першій десятці. Тобто вони відстежують самого хворого, його оточення, масово їх тестують і таким чином переривають процес поширення. Менш успішні європейські країни, які теж це роблять але епідемія там все одно посилюється.
читайте такожМазохізм вихідного дняВ Україні, на відміну від цих країн, механізм пошуку контактних із захворілим взагалі не задіяний — про це я можу стверджувати вже не як експерт, а саме як людина, яка перехворіла. Я міг сказати про оточення, але це, як виявилося, нікому не потрібно. І на своєму прикладі можу стверджувати, що держава не оцінює небезпек і не запобігає їм. Звісно, можна говорити про нестачу кадрів, але, принаймні, це можна робити і з використанням людей без профільної медичної освіти і для їх підготовки не потрібно багато часу. Тобто це технічна робота якою потрібно займатися, а цього ніхто не робить. І якщо цього не робити і надалі то можна прогнозувати, що заборона роботи кафе і розважальних закладів на вихідних не покращить ситуації, а епідемія все одно буде поширюватися.
Окрема тема - це адекватність рішень, адже якщо є розуміння, що не робляться базові речі, то очевидно, що таке рішення не призведе до успіху. Тим більше, що у попередню хвилю були приклади неадекватних рішень, зокрема, із закриттям парків, оскільки людям навпаки було краще знаходитися на свіжому повітрі, аніж один із одним у приміщеннях.
Бо у всьому повинен бути приклад для суспільства. Наприклад, якщо депутат, який кнопкодавить, порушує закон, то це означає, так само можна буде вчинять і всім громадянам. І влада має над цим замислюватися, бо коли і вона сама виходить за межі конституційного поля, то за його межі буде виходити не лише усе більша кількість інституцій, але і громадяни країни.
Олександр Доній, політичний аналітик, голова Центру досліджень політичних цінностей, колишній народний депутат України, голова мистецького об'єднання "Остання барикада", спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
