У 2021 році особистий рейтинг Зеленського сягнув мінімальних показників за увесь час його президентства. Водночас ми бачимо кристалізацію базового рейтингу електорального ядра президента, бо тривалий час, на відміну від більш досвідчених політиків, ми не могли про це говорити.
Навряд чи наступного року його рейтинги знижуватимуться менше цього ядра. А от зростання залежатиме від основного фактору - антиолігархічної кампанії. З одного боку, боротьба з олігархами потенційно дуже вигідна у контексті зростання рейтингу, бо будь-які успіхи на цьому шляху можуть суттєво покращити позиції чинного президента. Але з іншого боку, олігархи продовжують мати медійний вплив, який вони, звичайно, будуть використовувати у боротьбі як з деолігархізацією, так і особисто з президентом.
Зрозуміло, що по мірі того, як розвиватиметься антиолігархічна кампанія, тиск буде посилюватися, і до нього можуть долучатися й інші олігархи, які поки що зайняли вичікувальну позицію. За таких умов саме це і визначатиме рейтингові позиції наступного року, адже інформаційні атаки безпосередньо впливатимуть на рейтинг.
Звичайно, наразі невідомо, як розвиватиметься ситуація з поглибленням російської агресії - поки що ми не можемо говорити про те, наскільки масштабною буде ескалація та чи буде вона взагалі. Але усе це впливатиме на підтримку президента - так само, як і соціально-економічна ситуація в країні, реалізація амбітних проектів, нещодавно анонсованих Зеленським, зокрема, економічного паспорту та великої термомодернізації, що має оновити житловий фонд країни.
Ті протести, які спостерігалися в Україні наприкінці 2021 року, були виразно партійними, тобто ті, що організовані політичними опонентами президента з метою дестабілізації влади. Це видно за їхньою масовістю - звичайно, була спроба представити їх як новий Майдан, але, до того рівня вони, м’яко кажучи, й близько не дотягують.
Тому що майдани в Україні виникали не проти тих чи інших політиків, а у ситуації серйозного геополітичного чи навіть ментального вибору держави. Як, наприклад, у 2004 чи 2013 роках, коли відбувалися зміни у суспільстві, державі - влада намагалася розвернути країну у східному напрямі і це викликало суспільний протест.
Не можна сказати, що Зеленський та його основні опоненти якось принципово відрізняються у своїх зовнішньополітичних орієнтаціях щодо ЄС та НАТО - вони лише звинувачують один одного у недостатній щирості у прагненнях. Глобально ж ми бачимо, що, наприклад, ті ж проросійські сили наразі маргінальні і серйозно на ухвалення політичних рішень не впливають.
У таких умовах протести, звичайно, будуть - це Україна, і протести були проти всіх президентів. Однак я мало вірю у їх масштабність - спроби їх інспірувати ні до чого не призводять. Тим паче, що підстав для того, щоб вони переростали у щось колосальне, так само немає.
Тому, якщо не буде іноземного військового вторгнення, яке може все змінити, Україна абсолютно спокійно дійде до чергових президентських виборів, ну а далі усе залежатиме від низки обставин, які на той момент складуться.
Петро Олещук, політолог, викладач КНУ ім. Тараса Шевченка, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
