Нова ідеологія України: Андрусів розповів, чи є в України шанс

Питання про те, хто і як має представляти національні інтереси, під час війни стало для України не теоретичним, а цілком практичним. У новій частині циклу "Нова ідеологія України: чи є в нас шанс?" політичний аналітик Віктор Андрусів пояснює, чим еліта відрізняється від списку найбагатших, чому за роки незалежності в країні не виникло інститутів, які б виховували політиків, і які три покоління владних команд змінилися з 1991 року. Публікуємо роздуми автора мовою оригіналу.

Існує дуже багато визначень і міфів щодо того, кого ми розуміємо під словом "еліта". Поширений в Україні міф відносить до еліти кращих людей суспільства: розумних, красивих і багатих. Особливий фокус на багатстві: немає грошей - не можеш бути елітою. Насправді до еліти слід відносити людей, які мають значний суспільний вплив у своїй сфері: бізнес-еліта - бізнесмени з великою вагою в економіці, творча еліта - найвідоміші співаки, актори, митці, політична еліта - політики з найбільшим впливом на політичні рішення.

Традиційно політична еліта виникала не з багатих людей. Первісні племена були змушені утримувати своїх вождів та духовенство, оскільки останні не мали можливості обробляти поля і дбати про себе самі. Пізніше, в епоху феодалізму, багатство і політика переплелись, що й сформувало уявлення про те, що до політичної еліти мають входити тільки багаті. Але 19 і 20 століття жорстко розправились з такими політичними елітами, і на зміну їм прийшли виборні еліти. Сьогодні політичні еліти в розвинутих демократіях - це професійні політики, які слідують за національними інтересами, а влада для них є інструментом служіння та престижу.

Основним інструментом потрапляння в політичну еліту на Заході залишаються політичні партії. Хоча в кожній країні є своя специфіка виховання еліт. У США, наприклад, цю функцію виконують університети Ліги плюща. В Європі - частіше громадські організації та профільні асоціації. Але по факту потрапляння у владу і формування професійної політичної кар'єри всюди відбувається через політичні партії.

А що у нас? За роки незалежності у нас так і не виникло жодних інструментів формування політичної еліти: ні політичних партій, ні університетів, які цим цілеспрямовано займались. Воно й очевидно, бо коли не було єдиної нації, будь-яка еліта при владі не могла бути носієм національних інтересів і ідеології. А коли в людини немає нічого, в що вона вірить, - вона вірить в себе. Так, єдиним національним інтересом усіх наших політичних еліт була "турбота про свої особисті інтереси".

Я виділяю три покоління еліт за час Незалежності:

1. Посткомуністи
2. Неокомсомольці
3. Технократи

Про них і поговоримо далі.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред