Довгоочікувана зустріч Сі Цзіньпіна і Джозефа Байдена відбулася. Переговори, що тривали близько чотирьох годин обидві сторони оцінюють позитивно. При цьому про підписання конкретних документів не повідомлялося. Мова, скоріше, йде про вироблення якогось контуру "джентельменських домовленостей", які ляжуть в основу системи відносини між країнами. Та й не тільки - адже йшлося, фактично, про співіснування двох супердержав. Ще раз, не багатополярного світу, не трикутника (як би цього хотілося в Москві), а двох центрів.
Повний перелік питань, який обговорювався, думаю, залишиться недоступним. Є теми, які озвучили, є те, про що промовчали. Спробую описати кілька важливих напрямків і те, наскільки можливий прогрес у відносинах.
1. Велика війна, якою так лякали, найімовірніше відкладається. Переконфігурація світового порядку йде повним ходом. При цьому як китайська, так і американська сторона схильні використовувати термін "reshape". При цьому США виходить з ряду регіонів, а КНР навпаки, створює фундамент своєї військової присутності далеко від своїх кордонів. Цілком природно, що і Вашингтон і Пекін спробували пограти м'язами. Але воювати ніхто не хоче. Тому вже на даному етапі було оголошено про відновлення контактів по лінії військового керівництва і, загалом, перехід до більш широких "міжособистісних" консультацій.
2. З торговельною війною між країнами складніше. Процеси дуже схожі на логіку розвитку, описану в попередньому пункті. Але є і свої "але". Країни залежні один від одного. І, наприклад, обмеження в поставках чіпів китайським компаніям (які дійсно неприємні для КНР) були збалансовані обмеженням обмеженнями поставок галію і германію на американський ринок. А це вкрай важливі елементи для виробництва тих же чіпів. Зрештою, США і КНР найбільші торгові партнери. По-друге, торгові війни між гігантами на першому етапі зачіпають їх самих, але трохи пізніше (і значно більш руйнівно) впливають на їх периферію і політичних партнерів. А це вже ослаблення "своєї" периферії як для Пекіна, так і для Вашингтона. Тому країни не відмовляються від конкуренції, але, судячи з усього, торгові обмеження будуть послаблюватися обома сторонами.
3. Дослідження в області штучного інтелекту. Вкрай важлива тема для обох сторін і, багато в чому, вона стала однією з причин, наприклад "торгових воєн чіпами". І в Пекіні і в Вашингтоні багато говорять про розвиток ШI, але жодна зі сторін не хоче віддавати "пальму першості". Тому, крім "заліза", тут є взаємні обмеження в русі технологій, людського ресурсу (банальна міграція вчених). Рішення, яке задовольняє обидві сторони поки, мабуть, немає. Максимум про що можуть домовитися — зниження градуса напруженості.
4. Фенталін та хімічний експорт. Для багатьох ця тема виявилася дивною. В реальності ні. Синтетичний опіоїд активно і давно використовується в медицині і, природно, контролюється. Чого не скажеш про хімікати, які використовуються для його (і не тільки його) синтезу. Їх поставки стали проблемою для США. І тут КНР явно пішло на "жест доброї волі". Судячи з усього Сі пообіцяв посилити контроль над експортом хімікатів (що, враховуючи специфіку політичної системи не буде проблемою). Байден це оцінив і окремо зазначив після зустрічі.
5. Питання Тайваню. Обидві сторони закликали один одного "утриматися від провокацій" і втручання в справи даної території. Що дозволяло частині аналітиків робити висновки про неминучість війни. Але, за результатами зустрічі і Сі і Байден згадували "вибори". Йдеться про вибори в законодавчий Юань — парламент Тайваню. І там вельми примітна конфігурація. При владі перебуває так звана "зелена коаліція" на чолі з Демократичною прогресивною партією. Кілька її фракцій виступає за трансформацію в незалежну державу — відмова від концепції "однієї країни". Але "зелені" мають лише 63 місця зі 110. 48 у опозиційної "синьої коаліції" створеної навколо партії Гоміньдан. Яка останні 20 років виступає за реалізацію концепції "одна країна — два шляхи". Що дуже близько до концепції КНР "одна країна - дві системи". Більш того, Гоміньдан була першою партією, яка привітала КПК з початком їх ХХ з'їзду, а за останній рік її делегації як мінімум двічі були "на материку". Вибори пройдуть скоро. І "сині" цілком можуть стати владою. Це можливості для КНР, виклики для США. Зрештою, не можна ж назвати партію, яка створила Тайвань "зрадником інтересів острова". Тому і Пекін і Вашингтон активно працюють над створенням зовнішньополітичного фону, який мобілізує електорат їхніх партнерів. Більше того, швидка реінтеграція Тайваню є загрозою для США. Мова не тільки про напівпровідники і технології в електроніці. Наприклад, американська зброя на острові, до якого можуть отримати доступ китайські фахівці. Це так само контроль ключових маршрутів судноплавства в регіоні. Клубок інтересів вкрай заплутаний. Але обидві сторони не хочуть великої війни (Див.п. 1), ставлять на найближчі вибори, після чого будуть шукати відповідні алгоритми подальшої роботи. Тобто, вирішення питання відкладається до весни 2024 року.
6. Близький Схід. Окрема і вкрай болюча тема. США йшли з регіону, але, паралельно, намагалися створити коаліцію, здатну стримати зростання впливу Ірану. Однак, виникнення поясу Саудівська Аравія — (можливо Єгипет) — Ізраїль-Туреччина, як мінімум, поставлено на паузу після початку війни в Секторі Гази. Китай, зі свого боку, не увійшов в регіон настільки, щоб виконувати роль "запобіжника від конфліктів". Та й навряд чи захоче приміряти на себе функцію регіонального поліцейського. На цьому тлі ключове завдання обох гравців - не допустити масштабного регіонального конфлікту. США зі свого боку вже "попередили Ізраїль" про згубність окупації очищених від ХАМАС територій. Китай, найімовірніше, спробує вплинути на позицію Ірану. Причому Пекін цілком може бути тактичним партнером Вашингтона, оскільки має плани розвитку своїх логістичних та економічних проектів у регіоні. Ситуація "всі проти всіх" вкрай ускладнює реалізацію таких планів.
7. Африка. Континент, куди досить потужно зайшов Китай, де намагається грати Росія. І де сильні "антиколоніальні" (це лише схоже на !антизахідні", але тотожно) настрої. Останнє служить природною причиною поступового ослаблення впливу держав ЄС в регіоні, служить перешкодою реалізації американських інтересів. І тут державам необхідна стабільність (хоча б відносна), доступ до ресурсів держав континенту (а так само на їхні ринки в міру зростання національних економік). Вкрай складна тема для обговорення, оскільки Пекін не буде здавати своїх позицій. З іншого боку, зайва активність Росії є викликом для обох сторін переговорів. Швидкого рішення по даній темі навряд чи варто очікувати, але продовження консультацій гарантовано буде. Причому без вироблення спільної позиції "по континенту" - кожен країновий або регіональний кейс буде обговорюватися окремо. Проблему посилює те, що КНР ще не може (та й не хоче), а США вже не може впливати на специфіку зміни влади в найбільш нестабільних державах регіону. Обидві сторони лише реагують на нові військові перевороти.
8. Україна. Точніше, Росія, яка воює в Україні. РФ, спробувавши реалізувати ідею "Київ за три дні" і зав'язнувши в українському капкані, випала з числа претендентів на переділ світу. Ослаблення Росії вигідно як Пекіну, так і Вашингтону. Питання лише в масштабах "слабкості". КНР різко посилив свій вплив на російську економіку, при цьому чітко обмежуючи функціонал РФ як "ресурсну кубушку" і ринок для своєї продукції. Для США Росія як ослаблений регіональний (але вже не глобальний) гравець вигідна, а ось як сировинний придаток Китаю не дуже. Позиції сторін близькі і вони можуть стати одним з факторів, що дає старт процедурі примусу Москви і Києва до переговорів. А також, рамок обговорюваних на них сценаріїв завершення війни. Однак, для США поки недоцільно форсувати процес, особливо, на тлі передвиборної гонки і внутрішньополітичних протиріч. Для КНР доцільно почекати до весни, коли процеси "прив'язки Росії" набудуть незворотного характеру. Тому тема, природно, обговорювалася, але якісь рішення по ній, можливо, будуть вироблені через серію консультацій. Тобто через кілька місяців.
9. І, нарешті, важливий аспект, який сторони будуть засуджувати, і який безпосередньо пов'язаний з російсько-українською війною — нова конфігурація в Східній Європі. Або, якщо хочете, постРосія. Тут важливо який баланс інтересів глобальних гравців буде в нашому регіоні, що визначить посилення (або ослаблення) регіональних лідерів і змусить ряд держав переосмислити свій функціонал в регіональній і глобальній системі. Тема важлива, але безпосередньо вона поки навряд чи обговорювалася. Причина в нерозумінні за яким алгоритмом буде завершуватися війна. І тут мені бачиться "домашнє завдання" для України. Вже зараз країна може (і повинна) запропонувати бачення свого місця в регіональній системі. А так само місце в умовних "американській" і "китайській" сферах впливу. Простіше кажучи, позначити свої претензії на місце в світі. Без цього за нас вирішуватимуть без нас.
Хто такий Ігар Тишкевич
Білоруський аналітик, публіцист, блогер, експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" Українського інституту майбутнього. Автор аналітичних публікацій про білоруську та українську політику та економіку. Дослідницькі інтереси: еволюція політичних систем і політичних інститутів у країнах, що переживають трансформацію; суспільні відносини, можливості корекції системи відносин і впливу на неї; зв’язок економічних відносин і міжнародної політики, взаємний вплив; регіональна політика – Східна Європа і Причорномор’я. Розробив низку навчальних програм та тренінгів з комунікацій, політичних кампаній, пише uifuture.org.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
