Про ситуацію з УПЦ ПМ: форпости агресора - на вихід

Не захочуть - процес все одно піде, але вже без тамтешнього єпископату: агресія недоімперії зобов'язує.
упц мп Онуфрій
Керівництво УПЦ МП / church.ua

У великій політиці є речі, в яких розібратися важко, особливо, неспеціалістам. А є і абсолютно прозорі, немов ключова вода. Ситуація навколо Української Православної церкви Московського патріархату - саме така.

Дивіться, якщо уявити теоретично, що у нашої влади виник якийсь напряг з Православною церквою України. Або з Католицькою церквою. Як поводилися б російські пропагандисти?

Вони б лихословили, стібались, підбивали, але обов'язково раділи б. А як вони поводяться вони ж, коли йдеться про обшуки в УПЦ МП? Пропагандисти обурюються, завивають, погрожують всякими карами, аж до небесної, і так далі. Тобто, УПЦ МП, при всіх її ну дуже акуратних кроках від Москви до Києва, в недоімперії сприймається як свій ідеологічний форпост в Україні. А форпости агресора на нашій території, тим більше, під час війни, існувати не можуть.

І зараз все в руках вищого духовенства УПЦ МП. Захочуть єпископи залишитися зі своєю паствою — повинні негайно публічно і однозначно відмежуватися від кремлівського православ'я. А також провести собор і злитися з ПЦУ, організувавши повноцінну Помісну Православну Церкву України, яку, безсумнівно, визнають у всьому православному світі, крім Росії.

Не захочуть - процес все одно піде, але вже без тамтешнього єпископату: агресія недоімперії зобов'язує.

При цьому важливо розуміти, що ні священство, ні чернецтво, ні віруючих ці перипетії особливо хвилювати не повинні. Оскільки це процес, переважно пов'язаний з власністю (храми та інше), ієрархією в новій церкві (читай — посадами) та іншими суто мирськими справами. А духовний шлях до Бога від них гранично далекий.

Джерело

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти