Повість "Все течет" Василя Гроссмана була написана на початку 60-х, а опублікована в Росії тільки 1989 року через багато років після смерті автора. Тоді ж я її прочитав. Нічого не зрозумів, крім того, що вперше в радянському журналі з характерною назвою "Октябрь" публікується різка критика Леніна. Усе інше я просто не помітив, сумні міркування Гроссмана мене не зацікавили. Мені здавалося, що країна швидко і незворотно йде до свободи і демократії.
Досвід десятиліть, що минули відтоді, змушує зовсім по-іншому сприймати думки автора. (Нижче цитати з повісті)
Невблаганне придушення особистості невідступно супроводжувало тисячолітню історію росіян. Холопське підпорядкування особистості государю і державі.
Особливості російської душі народжені несвободою, що російська душа - тисячолітня раба. Що дасть світові тисячолітня раба, яка нехай і стала всесильною?
І ось, запліднена ідеями свободи і гідності людини, відбулася російська революція. Що ж зробила російська душа з ідеями західного світу, як перетворила їх у собі, в який кристал виділила їх, яку втечу готувалася вигнати з підсвідомості історії? Подібно нареченим пройшли перед юною Росією, що скинула ланцюги царизму, десятки, а можливо, і сотні революційних вчень, вірувань, лідерів, партій, пророцтв, програм. Велика раба зупинила свій погляд, що шукає, сумнівається, оцінює, на Леніні. Він став обранцем її. Він розгадав, як у старій казці, її затаєну думку, він розтлумачив її здивований сон, її помисел.
Подібно до тисячолітнього спиртового розчину, міцніло в російській душі кріпосне, рабське начало. Подібно до царської горілки, що димить від власної сили, воно розчинило метал і сіль людської гідності, перетворило душевне життя російської людини. Дев'ятсот років простори Росії, що породжували в поверхневому сприйнятті відчуття душевного розмаху, завзяття і волі, були німою ретортою рабства.
У поверхневому сприйнятті народжувалося однозначне відчуття зростаючої просвіти і зближення із Заходом. Але що більше ставала схожою поверхня російського життя з життям Заходу, що більше заводський гуркіт Росії, стукіт коліс її тарантасів і поїздів, ляскіт її корабельних вітрил, кришталеве світло у вікнах її палаців нагадували про західне життя, то більше зростала таємна прірва в найпотаємнішій суті російського життя і життя Європи. Безодня ця була в тому, що розвиток Заходу запліднювався зростанням свободи, а розвиток Росії запліднювався зростанням рабства.
У цій державі не тільки малі народи, а й російський народ не мають національної свободи. Там, де немає людської свободи, не може бути й національної свободи, адже національна свобода - це насамперед свобода людини. У цій державі немає суспільства, тому що суспільство ґрунтується на вільній близькості і вільному антагонізмі людей, а в державі без свободи немислима вільна близькість і ворожнеча.
Держава без свободи створила макет парламенту, виборів, професійних спілок, макет суспільства і суспільного життя.
Хто такий Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) - російський соціолог, один із найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної та політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агентство "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го до 2005-го року Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним із підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман у 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова Російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор численних публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він докладно розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
