Олімпійський провал України та ганьба в Токіо

Україна не приділяє увагу спорту. Олімпійський провал. Ганьба в Токіо.

Десь так звучали чимало тих, хто коментував результат Олімпіади. І журився, що Україна провалилася. Але чи був провал?

В офіційному медальному заліку Україна посіла 44 місце. Неприємненько. Не страшно, але не приємно. Але офіційний залік будується на абсолютній перевазі золотих медалей. Одне золото тут коштує 100 бронзових медалей або 200 срібних. Навряд чи така класифікація виглядає справедливою. Наприклад, Україна на 44-му місці, а прямо над нами, на 43-му місці, Косово. У них 2 медалі, просто дві медалі золоті. А в України 19 медалей. Чи можна сказати, що в Косово спорт сильніший? Адже ці 2 медалі, теоретично, могла завоювати взагалі одна людина, якийсь самородок-косовар. А різниця між золотом і сріблом, між золотом і бронзою – іноді в одній секунді. Іноді в десятій секунді. Іноді в одному судовому рішенні. Яке не завжди нам подобається.

Тому більш справедливим бачиться підсумок за кількістю медалей. І тут Україна набагато вище, ніж могла б дозволити наша економіка. Все ще вище. У нас 19 медалей. Це ставить нас відразу на 16-е місце. Подумайте тільки, де ще ми можемо бути на 16-му місці у світі? Щодо ВВП на душу населення? Точно вже ні. У нас 19 медалей і це більше, ніж у Польщі (14 медалей), Іспанії (17 медалей), Чехії (11 медалей), Туреччини (13 медалей), Аргентини (3 медалі). Ми відстали всього на 2 медалі від Бразилії. Країни, з величезним населенням. Хіба це можна вважати невдачею? Та це надуспішний виступ.

Можливо ми розраховували взяти медалей більше? Перед Олімпіадою. Можливо. Але тоді навпаки, ми могли отримати медалей більше, якби не особисті історії окремих спортсменів. Це точно не історія про країну, це історія про одну конкретно взяту долю.

Насправді український спорт і українські спортсмени виступають набагато краще, ніж може собі дозволити наша економіка. За минулими олімпіадами був проведений розрахунок і показано кореляцію між кількістю медалей і двома ключовими показниками для країни. Це ВВП країни і ВВП на душу населення. Тобто фактично це те, скільки у вас всього людей (що так чи інакше відображено у сумарному ВВП) і наскільки ці люди багаті, тобто скільки країна може витратити на одного спортсмена. Витратити не обов'язково вкладаючись в підготовку спортсмена до Олімпіади, що з професійним спортом не дуже логічно. Швидше скільки в цілому держава може витрачати на спорт, на здоровий спосіб життя, на інфраструктуру, що обов'язково потім призводить до результатів і в професійному спорті. Так ось, Україна остання країна в Європі за ВВП на душу населення. А з самим населенням у нас біда, постійна депопуляція. І на цьому тлі ми входимо в 20-у найбільших спортивних держав світу. Так це супер крутий результат.

Чи є винятки? Так, є. Як завжди. Наприклад, це країни Карибського басейну. Де зазвичай занадто багато медалей для їх показників. Але тут справа в цинічному природному відборі, адже більшість населення цих країн - нащадки рабів, яких звозили на плантації. І так вже виходить, що щоб виграти 100 метрівку потрібні плюс мінус ті ж генетичні якості, як щоб вижити на очеретяній плантації. Як і в Кенії, де просто живуть на високогір'ї люди краще генетично пристосовані до бігання марафонів. Але це все винятки із загального правила. Такі ж винятки, як божевільні диктатори, які ставлять на спорт як на спосіб показати всім кузькіну матір. І це точно шлях не здорової людини. Як свого часу збірна НДР була мало не лідером олімпійського заліку, але все це будувалося на державній програмі допінгу.

Ба більше: навряд чи виступи на цій Олімпіаді можна вважати провальними в порівнянні з олімпіадами попередніми. У нас на цій Олімпіаді дійсно найгірше місце в загальному медальному заліку. Але знову ж таки, цей залік показує тільки золоті медалі. Ми дійсно примудрилися у 1996 році зайняти 9-е місце в загальному заліку, що вже точно не відповідало нашому рівню розвитку на той момент. Хтось хоче помінятися і відправиться у 1996 рік? Хтось забув, що таке справжнє зубожіння?

читайте такожУкраїнці не повинні вимагати більше медалейТак от, місце щодо золотих у нас дійсно найгірше. Проте. Повертаємося до кількості медалей. У тому самому легендарному для нас 1996 році у нас було 23 медалі. Всього на 4 медалі більше, ніж цього року. Просто тоді було 9 золотих. Але всього 4 медалі різниці. Стільки ж, 23 медалі, у нас було у 2000 році в Сіднеї, а у 2004 році і 2008 році у нас цих медалей було 22. Всього на 3 більше, ніж цього разу. Просто іноді у вас народжується Яна Клочкова. І так виходить. А якщо ми візьмемо 3 останні Олімпіади, то у порівнянні з 2016 роком у нас сильне зростання в кількості медалей, адже там їх було всього 11. А у 2012 році ми теж заробили 19 медалей, як і цього разу.

У підсумку від найкращої в історії Олімпіади нас відрізняє 4 медалі. Це на 20% краще, ніж зараз. Водночас результати 1996 року були результатом ще радянської спортивної школи. Школи, яка робила чемпіонів на тлі порожніх магазинів. Коли спорт повинен був, щоб розповісти радянській людині, що йому тільки здається, що йому жерти нічого. Це був спорт країни, яка в дефолті (а СРСР був у дефолті за підсумком). Це той самий підхід тоталітарних режимів, коли треба показати результат за всяку ціну і концентрація ресурсів тут зашкалює. Концентрація ресурсів, які витрачає держава на показуху. Коли у вас одночасно багато золотих медалей і найвища смертність в Європі. Коли у вас багато чемпіонів, але найнижча тривалість життя на континенті. Це поганий приклад для наслідування.

Що за підсумком? Гарна Олімпіада. Наші спортсмени як і раніше кращі за нашу економіку. Наші результати відмінні - якщо розуміти те, що ми можемо вкласти в спорт і що ми в нього вкладаємо. Не тому, що хочемо або не хочемо, а тому, що просто не можемо собі дозволити. Це як з пенсіями. Ми не можемо собі дозволити ні німецькі пенсії, ні німецькі спортивні результати. І не тому, що чиновники погані (хоча це не означає, що вони хороші або святі), а тому, що ми не провели ці нудні реформи. І поки ми можемо лише концентруватися на здоровому способі життя. Пропаганда спорту, більше парків, більше спортивних майданчиків. Держава не повинна підтримувати професійний спорт, а має сприяти масовому заняттю спортом усім населенням. Зрештою, якщо ви не диктатура, то Олімпіада і її результати для вас нічого не значать особливо. Вам треба, щоб люди в парках бігали і потім менше хворіли, а жили довше. А золото завоював боксер або срібло - важливо саме для цього боксера і його друзів.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред