Небезпека війни: держава стає надто сильною

Далекого 1985 року класик американської та свтової соціології проф. Чарльз Тіллі оприлюднив свою класичну статтю "War Making and State Making as Organized Crime" – "Війна та державотворення як організована злочинність". На щастя, цю класичну роботу перекладено українською, але вона геть невідома широкому загалу. А даремно. Бо головна теза Тіллі "War makes states" – війна творить держави, як ніколи актуальна для України.

читайте такожЧому насправді РФ так палко прагне перемир’я

Війна дійсно творить державу. Вибухи гарматних стрільн та розриви ракет карбують державні інституції як молот вправного коваля – розжарений метал. В перебігу війни гартується державність. Бо логіка війни – концентрація усіх ресурсів заради перемоги. І ця концентрація відбувається саме в руках влади. В противному разі держава розпадається на загони польових командирів, які починають конкурувати між собою за право бути точкою зборки майбутньої державності.

І в цьому небезпека війни: держава стає надто сильною. Логіка виживання націй виправдовує все чи майже все. І чим тотальніша війна, тим сильнішою має бути держава, аби нація вижила. "Переможців не судять!" – дуже спокуслива логіка. І ця логіка застосовна навіть до класичних демократій – не тільки до тираній.

В перебігу Другої світової війни один з найвеличніших президентів США Франклін Делано Рузвельт видав указ, за яким 70 тисяч американців японського походження були примусово переміщені із Західного узбережжя в табори, де примусово утримувались тільки через своє етнічне походження. Таке президентське рішення було оскаржене в суді. Справа Korematsu v. United States дішла до Верховного Суду США, але він визнав президентський указ конституційним. Логіка цього рішення, яку влучно сформулював суддя Хьюго Блек, далека від юридичної: "Хтось має вести цю війну: Рузвельт чи ми. Але ми до того непридатні".

Ще раз. Будь-яка війна потребує концентрації повноважень та ресурсів у руках влади. І в цьому головна небезпека. Бо війна знищує здорову конкуренцію всередині держави – основу будь-якої демократії. Причому не тільки конкуренцію політичну, а й конкуенцію економічну та – головне – конкуренцію ідей та візій. І цієї спокуси монополізації суспільного життя нам потрібно уникнути за будь-яку ціну.

Ми не можемо собі дозволити виграти війну ціною власної свободи, прав та вольностей, за які воліли стояти на смерть наші предки. Ми маємо максимально обʼєднатись у війні проти скаженілого путинізму, але плекати розмаїття думок та візій щодо майбутньої України. Ми маємо максимально мобілізуватися у нашій борні проти смертельного ворога, але не шукати ворогів серед своїх. Мобілізуватись, але не монополізуватись!

Врешті-решт молот і ковадло війни мають викарбувати з нас унікальний клинок: гострий, міцний, але гнучкий водночас.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред