Розмови про можливий референдум щодо приєднання Молдови до Румунії мають цілком конкретні причини. Для Молдови це, по суті, найбільш легітимний і швидкий шлях одночасно до Європейського Союзу та НАТО. Сьогодні Молдова залишається державою, на території якої активно працюють російські спецслужби, що постійно намагаються дестабілізувати ситуацію в регіоні. Таким чином вирішення цього питання, тобто приєднання Молдови до Румунії, є цілком легітимним і відносно швидким шляхом, без необхідності окремих погоджень з Європейським Союзом чи НАТО. Йдеться про ліквідацію однієї держави, штучно створеної, до речі, Радянським Союзом, і розширення іншої держави. Про це здійснюється відповідна нотифікація в ООН — і на цьому процедура фактично завершується.
Цей процес передбачає проведення референдуму в Молдові та підписання міждержавної угоди про припинення існування однієї держави і розширення іншої в межах територій, які на сьогодні ефективно контролює урядМолдови. Це справді простий, але водночас ефективний механізм. Саме тому ця тема активно обговорюється: люди шукають реальний вихід, який дозволив би їм почати жити гідно й позбутися навіть мінімального впливу Москви.
Тоді постає питання: що робити з Придністров’ям? Адже воно перестає бути для Москви стратегічною перевагою і перетворюється на стратегічну втрату. Росія отримує територію, яку потрібно утримувати й забезпечувати, не маючи до неї жодного сухопутного коридору. Там залишається певна кількість російських військ, і Придністров’я одразу стає серйозною проблемою для Кремля. Що з цим робити — це вже питання, яке Росія змушена вирішувати самостійно.
Водночас сценарій із застосуванням сили з боку Румунії не має сенсу. У цьому немає жодної військової необхідності. Реальний тиск виникатиме всередині самого Придністров’я — тещі та свекрухи на побутовому, соціальному рівні. Люди там живуть звичайним життям, періодично їздять до Молдови, підтримують економічні та родинні зв’язки. І уявімо ситуацію, коли їм раптово кажуть: до Молдови їздити більше не можна, залишається лише Росія. Але дістатися до Росії неможливо — немає сухопутного сполучення, авіарейси відсутні, альтернативних маршрутів також немає.
Фактично Придністров’я опиняється в ізоляції, на своєрідному "острові". У цих умовах люди змушені самі замислитися, яким буде їхнє майбутнє: чи брати участь у референдумі, та чи потрібна їм російська військова присутність.
Сам факт реалізації Молдовою права нації на самовизначення та приєднання до Румунії створює потужний інформаційний і політичний контекст для мешканців Придністров’я. Вони опиняються перед вибором: залишатися з Росією чи повертатися в молдовський простір. І з великою ймовірністю це рішення буде ухвалене доволі швидко — особливо за відсутності підтримки з боку Москви.
У разі такого сценарію Москва суттєво втрачає вплив у регіоні. Ми вже бачимо, як Росія намагається бити по півдню України, зокрема по районах Затоки, Білгород-Дністровського, які потенційно могли б стати шляхом до Придністров’я. Але якщо питання Молдови буде вирішене, Росія фактично втрачає сенс навіть гіпотетично рухатися в напрямку Одеси. Звичайно, вона може здійснювати окремі спроби тиску, однак стратегічна підтримка, на яку Москва розраховує, у такому сценарії зникає. Якщо подивитися на карту, стає очевидно: головною метою Росії було створення сухопутного коридору до Придністров’я, що мало б стати елементом подальшого захоплення Україну. У цьому випадку ця логіка повністю втрачає сенс.
Таким чином, замість чергової "геополітичної перемоги" Путін отримує ще одну втрату — до його стратегічних поразок додається й Молдова. Це істотно послаблює російський вплив у регіоні. Власне, Молдова свого часу створювалася як інструмент впливу Радянського Союзу на цю територію, із відповідними плацдармами для контролю регіону. Саме цю імперську логіку Росія намагається відтворювати й сьогодні, однак у нових умовах вона дедалі більше втрачає ефективність.
Михайло Притула, військовий експерт, полковник запасу Служби безпеки України у відставці, спеціально для Главреду
Про персону: Михайло Притула
Михайло Притула - військовий експерт, полковник запасу Служби безпеки України у відставці. Колишній президент фонду Право народу.
Працював у Центральному апараті СБУ.
У 2004 році брав активну участь у Помаранчевій революції. Після цього працював начальником Управління внутрішньої безпеки спочатку в Луганській, а пізніше в Дніпропетровській області.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
