Свідомі провокації Росії у Європі: Маломуж розповів, на кого націлився Кремль

Країна-агресор Росія намагається законодавчо закріпити право на збройну агресію під приводом захисту "співвітчизників". Ексголова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії Микола Маломуж аналізує нові ініціативи Держдуми РФ, які фактично легалізують втручання у справи суверенних держав. Автор розкриває стратегію Кремля щодо залякування країн Балтії та Польщі, пояснюючи, як штучні провокації можуть стати формальним приводом для військових операцій. Про методи протидії цьому шантажу та роль колективної безпеки — читайте у матеріалі.

Сьогодні Росія виходить із концепції, раніше заявленої Володимиром Путіним, відповідно до якої перебування російськомовного населення в будь-якій країні розглядається як зона російських інтересів. У межах цієї логіки Росія декларує готовність захищати такі інтереси всіма можливими способами — політичними, дипломатичними, економічними, оперативними, включно з військовими.

Водночас раніше для подібних дій не існувало чітко виписаних правових підстав. Попри те, що відповідні сигнали звучали на політичному рівні, формалізованого механізму їх реалізації не було. Саме тому було дано доручення підготувати законодавчу основу, яка б дозволила системно застосовувати цю концепцію. У результаті відповідний законопроєкт був розроблений апаратом влади та поданий до Держдуми РФ, де його вже ухвалено та запущено в процес реалізації.

Фактично йдеться про легалізацію застосування російських військ за кордоном. Якщо раніше такі дії намагалися обґрунтовувати загальними міркуваннями безпеки або оборони, часто доволі формально і без чітких юридичних підстав, то тепер створюється пряма законна рамка для будь-яких форм втручання. Це означає, що Росія отримує можливість офіційно виправдовувати свої дії — від політичного та інформаційного тиску до силових операцій.

Ключова зміна полягає в надзвичайно широкому трактуванні підстав для такого втручання. Тепер навіть мінімальна присутність російськомовного населення або громадян Росії — зокрема тих, які можуть перебувати за кордоном тимчасово — може бути використана як привід для дій. Фактично це відкриває можливість для втручання у справи будь-якої держави, незалежно від масштабу чи реального характеру загроз.

У першу чергу під потенційним тиском опиняються країни Балтії, але також Польща та інші держави, які активно підтримують Україну. Йдеться не лише про гіпотетичні сценарії, а про цілеспрямовану стратегію впливу: створення напруги, тиску та умов для дестабілізації. Це може включати як локальні інструменти — інформаційні кампанії, дипломатичні сигнали, роботу через агентуру впливу, — так і більш жорсткі дії: диверсії, проникнення на територію інших держав, розхитування ситуації в окремих громадах.

Окремо варто виділити норму щодо "захисту" громадян Росії у випадку їхнього арешту за кордоном. Формально вона виглядає як інструмент реагування на затримання росіян, однак на практиці її трактування значно ширше.

Ідеться про те, що Росія може свідомо провокувати акції дестабілізації в інших країнах. У таких випадках місцева влада неминуче реагуватиме. Як правило, це будуть активісти, які виступають проти політики конкретної держави. Вони можуть вчиняти правопорушення, після чого їх притягуватимуть до відповідальності. Водночас Російська Федерація трактуватиме це як переслідування своїх громадян або проросійських осіб. Таким чином, сам факт арешту використовуватиметься як формальна підстава для подальших дій — аж до можливого застосування військової сили.

У першу чергу цей закон спрямований на створення потенційної загрози. Його мета — змусити інші країни утримуватися від подібних кроків, а також або йти на домовленості, або піддаватися тиску з боку Росії. Водночас у конкретних ситуаціях не виключається і реальне застосування збройних сил — зокрема для втручання на території інших держав.

Насамперед ідеться про країни Балтії, які перебувають на передньому рубежі. Там проживають російськомовні громади, періодично відбуваються акції протесту, учасників яких притягують до відповідальності. Саме такі ситуації можуть бути використані як привід для тиску або ескалації.

Очевидно, що цей закон уже зараз розрахований на ефект залякування, оскільки він ухвалений і може застосовуватися у відповідь на конкретні дії правоохоронних органів — як у країнах Балтії, так і в інших державах.

Рекомендуємо:

У Путіна з’явилися нові повноваження щодо армії: в ISW висловлюють занепокоєння

З огляду на те, що останнім часом Росія активно ухвалює подібні рішення і, фактично, підганяє під них законодавство, можна припустити, що йдеться про підготовку до можливих сценаріїв у майбутньому. Не обов’язково найближчим часом, але такі плани можуть розвиватися поступово.

Передусім ці дії спрямовані на стримування підтримки України та тиск на європейські країни. Для цього Росія може демонструвати, які саме держави можуть стати першими об’єктами потенційних військових дій, формуючи таким чином атмосферу страху і невизначеності.

Вони виходять із того, що країни НАТО та загалом європейські держави не вступатимуть безпосередньо в активну бойову фазу війни, а обмежаться політичними заявами та наданням допомоги. На думку Росії, такий рівень реакції не є для неї критичним. Водночас ключовий акцент робиться саме на превентивному впливі.

Росія вже зараз буде погрожувати можливим початком операцій, посилаючись на нібито наявні "факти". Зокрема, йтиметься про конкретні випадки в окремих країнах, де вже затримані російські громадяни або проросійські представники, які діяли в інтересах Росії. Саме ці ситуації будуть використовуватися як привід для визначення "зон інтересів" і об’єктів, які Росія нібито має намір захищати.

На першому етапі це проявлятиметься у формі погроз — із вимогами звільнити затриманих або передати їх Росії. Водночас не виключається, що такі ситуації можуть бути використані і як привід для подальших провокацій, аж до створення підстав для військових операцій.

З огляду на це, сам законопроєкт можна розглядати як один з елементів ширшої політики залякування з боку Росії щодо країн Заходу. Водночас постає питання, наскільки ефективною може бути така стратегія з урахуванням нинішньої публічної позиції європейських держав.

Ймовірно, її ефективність буде обмеженою. Все більше країн усвідомлюють, що Росія як агресор готова використовувати весь спектр інструментів — від законодавчих змін до активних провокацій, які можуть призводити до воєнних операцій і навіть масштабнішого конфлікту.

У зв’язку з цим на перший план виходить питання консолідації. Фактично йдеться про об’єднання зусиль більшості європейських країн, оскільки потенційна загроза стосується кожної з них. У будь-якій державі є російська діаспора — як громадяни Росії, так і особи з місцевим громадянством, які можуть відстоювати проросійські інтереси. Відповідно, реакція з боку європейських країн буде неминучою. Це, своєю чергою, може використовуватися Росією як привід для подальших погроз і підвищення рівня ескалації, включно з демонстрацією готовності до військових дій.

У такій ситуації ключовим виглядає саме колективний підхід. Європа разом з Україною може протидіяти цьому лише через координацію політичних, економічних і військових зусиль. У разі нападу на будь-яку країну під подібним приводом має бути задіяна вся система колективної безпеки. Зокрема, у країнах Балтії вже розміщені контингенти союзників — німецькі, британські, польські підрозділи, що свідчить про практичну готовність до реагування. У поєднанні з Україною, яка вже має досвід протидії російській агресії, це формує спільний фронт стримування. І це буде ефективно, адже Росія не зможе активно воювати на всіх фронтах.

Микола Маломуж, ексголова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред