Пандемія схожа на війну: як антивакцинаторів можуть змусити прищепитися від COVID-19

Вакцинація в будь-якій країні проходить дві стадії. Перша пов'язана з дефіцитом вакцин, а друга – з дефіцитом готових щепитися людей.

Коли український МОЗ навесні вирішив прищеплювати лідерів громадської думки - це викликало глухе нарікання в соцмережах. У той момент не було нестачі в бажаючих отримати вакцину. Зате був дефіцит самих вакцин.

читайте такожДивний побічний ефект: після вакцинації препаратом Pfizer у жінок швидко ростуть грудиПропозиція почне наздоганяти попит трохи пізніше. Центри масової вакцинації зіб'ють гостроту проблеми. Міністерство охорони здоров'я сьогодні рапортує про щоденні рекорди, хоча у відносних показниках число повністю вакцинованих коливається в межах 2%.

Ми ще навіть не почали наближатися до другої стадії. Тієї самої, що пов'язана з дефіцитом готових щепитися людей. Але рано чи пізно вона настане - і Україна опиниться на тій же розвилці, на якій стоять сьогодні більш розвинені країни.

Для колективного імунітету одних лише бажаючих зробити щеплення недостатньо. У той момент, коли попит на вакцини остаточно зникне – офіційному Києву доведеться приймати рішення. Робити вакцинацію обов'язковою - чи ні.

І в цей момент ми зануримося в суперечку про межі свободи.

Відносно вакцин ці дискусії тривають вже два століття. У тих же США влада штатів судилася зі своїми громадянами протягом усього XIX століття. Вакциноскептики стверджували, що обов'язкові щеплення від віспи порушують їх конституційне право на "життя, свободу і прагнення до щастя". Втручатися довелося Верховному суду США, який в 1905 році визнав обов'язкову вакцинацію законною. У його вердикті йшлося про те, що "заради загального блага свобода будь-якої людини може бути піддана обмеженням".

читайте такожУ МОЗ розповіли, у скільки разів потрібно підняти швидкість вакцинації від COVID-19Математика в цьому питанні теж опинилася на боці доказової медицини. Віспу вдалося перемогти. Число жертв кору - різко знизити. У ХХ столітті людство стало вмирати від тих хвороб, до яких раніше просто не доживало. Але, у міру того, як в західному світі епідемії йшли в минуле – ставало простіше продавати обивателю страх перед побічними ефектами від вакцин.

Хвороби ставали все більш "віртуальними" - а "побочка" була дана у відчуттях. Щеплені батьки почали вимагати, щоб їх нещеплених дітей пускали в школи. В результаті, в квітні цього року Європейський суд з прав людини визнав обов'язкову вакцинацію відповідною демократичним нормам. Рішення оскарженню не підлягає.

Його логіка була проста. У суспільстві є ті, хто не може отримати щеплення за медичними показаннями. Єдиний їхній шанс - це колективний імунітет. А тому вакцинація перестає бути "приватною справою", а стає "суспільною". Втім, це не змусило противників вакцин скласти зброю. Програвши битву за цифри вони почали шукати нову етику для своїх штандартів.

Антивакцинатори твердять про "недоторканність приватного". Про свободу вибору. Міркують про диктатуру і порівнюють обмеження для нещеплених з апартеїдом. Для більшої переконливості вони часом порівнюють себе з жертвами нацизму, прирівнюючи паспорт вакцинації (а, точніше, його відсутність) до жовтих зірок на одязі євреїв у концтаборах. Така собі апропріація навпаки - привласнюють чуже страждання, щоб викликати співчуття до самих себе.

Втім, подібне трактування "свободи" має істотну ваду. Відмова від вакцини несе загрозу не тільки для самого скептика. Його вибір зменшує колективну безпеку країни в цілому. Нещеплені стають інкубатором для появи нових штамів. Які, в свою чергу, б'ють по тих, хто не готовий грати з долею в рулетку.

Іронія в тому, що людству не звикати обмежувати персональні свободи заради загального блага. Водії змушені дотримуватися правил руху. Пасажири літаків здають рідини в багаж і проходять огляд. Всі без винятку - платять податки і одягають одяг, виходячи на вулиці. Приватна свобода обмежена прапорцями колективної безпеки. А іноді – як у випадку з одягом - ще й рамками суспільного розуміння норми.

Цілком можливо, що аналогічним чином світ буде змушений домовлятися щодо щеплень. Колективний імунітет не сформувати лише за рахунок прихильників наукового знання. У різних країнах скептики складають до половини населення - і вже в наступному році суперечки про межі "приватного" і "суспільного" спалахнуть з новою силою.

А ще це буде суперечка про загальне благо. Зрештою, кишеньковий злодій краде не тільки гаманець, але і відчуття безпеки. Корупціонер не просто бере хабар, а й знищує правила чесної конкуренції. І якщо колективний імунітет вважати суспільним надбанням, то світ поділиться на тих, хто в нього інвестує, і тих, хто його без попиту привласнює.

Обмеження на подорожі. ПЛР-тести за свій рахунок. Доступ в ресторани за паспортами вакцинації. Різні країни експериментують з політикою батога і пряника. У ролі останнього виступають фінансові бонуси (як у Греції) або лотереї для щеплених (як у США). Але якщо пандемія піде на новий виток, то арсенал засобів примусу може вирости. І нам залишається лише здогадуватися, яким він буде.

Проблема в тому, що логіка антивакцинаторів не завжди лежить в площині раціонального знання. Мотиви багатьох з них криються в просторі релігійно-містичного. Для людини з подібним складом розуму пандемія - це промисел вищих сил. Вона відчуває себе на розвилці. Можна прийняти свою долю - і перехворіти. А можна зробити щеплення, що буде розцінено небесами як бунт.

Той, хто відчуває себе іграшкою в руках провидіння, боїться другого сценарію часом більше, ніж реанімаційної палати. Обов'язкова вакцинація для нього - те саме що плювок в ікону. Повстання проти богів, яке не обійдеться без наслідків. Їх світовідчуття зводиться до хрестоматійного "чому бути, того не минути".

Пандемія і справді схожа на війну. Ту саму, що ставить на чільне місце колективне виживання. Війна дає право державі проводити мобілізацію, переодягати громадян в солдатів і відправляти в окопи ризикувати життям заради загального блага. Персональна свобода змушена тіснитися - і сім років тому Україна дізналася про те, як це виглядає на практиці.

Втім, до того моменту світ встиг сформулювати алгоритми поведінки на випадок війни. Чого не скажеш про пандемію. У якомусь сенсі той факт, що ми пасемо задніх у питанні вакцинації, навіть грає офіційному Києву на руку. У нього є шанс дочекатися готових протоколів бюрократичної поведінки. Від тих країн, з авторитетом яких ми звикли рахуватися. Від тих країн, в яких раніше нашого дефіцит вакцин поступиться місцем дефіциту готових щепитися людей.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред