Новина про відставку Бориса Джонсона з посади прем’єр-міністра Великобританії (яка, правда, розтягнеться в часі на декілька місяців) викликала бурю емоцій в Україні. Це було поєднання великих позитивних почуттів мільйонів українців (від простих громадян до президента Зеленського) до Бориса Джонсона, суму від його відставки і певних побоювань щодо того, чи не зменшиться підтримка України з боку Великобританії після зміни керівника Уряду цієї країни. Я б навіть сказав, що у нас виник певний культ особи Бориса Джонсона. Ще трохи і у нас почнуть називати вулиці його ім’ям.
І це дуже контрастує зі ставленням до Бориса Джонсона в самій Великобританії. На його батьківщині домінують прямо протилежні емоції, ніж в Україні.
Власне в цьому і полягає парадокс Бориса Джонсона. І це дуже дивує українців. Тому давайте розбиратись.
Спочатку про те, чому виник культ Бориса Джонсона в Україні. В першу чергу це пов’язано з очевидним контрастом між британським прем’єром та іншими західними лідерами у ставленні до України і війни Росії проти України. На фоні млявих, занадто обережних і доволі опортуністичних керівників впливових західних країн (від Олафа Шольца до Джо Байдена) Борис Джонсон виглядав потужно, яскраво та рішуче у своїй беззастережній підтримці України і жорсткій позиції щодо Путіна та російської агресії.
І чим більше проблем було у Бориса вдома, тим більш активним він був на українському напрямі. Він зрозумів, що саме в українському питанні він може себе проявити найбільш ефективно. Поступово у взаєминах Бориса Джонсона з Україною став виникати ефект взаємної любові. Українцям подобалась гіперактивність британського прем’єра, його послідовність і рішучість у підтримці нашої країни. А Борис Джонсон компенсував свої політичні проблеми у власній країні позитивними емоціями, щирими добрими почуттями, які він отримував в Україні.
Але чому ж таку людину, яку так люблять в Україні, відправляють у відставку? Чи нема тут "руки" Москви? Одразу заспокою. Відставка Бориса Джонсона не пов’язана з Росією, Україною, війною Росії проти України. Вона має внутрішньополітичне і внутрішньопартійне коріння.
Щодо підтримки України та протистояння російській агресії у консерваторів і британських політичних еліт є повний консенсус. Тому нам не варто хвилюватись, що політика Великобританії по відношенню до України зміниться у зв’язку із зміною прем’єр-міністра цієї країни.
читайте такожХто може змінити Джонсона?
Ми й досі дивимося на західну політику занадто персоніфіковано. А там політика (особливо зовнішня) визначається національними інтересами, державними і політичними інститутами, а не особистими симпатіями чи антипатіями першої особи. В цьому сенсі західна політика, зокрема і британська, суттєво відрізняється від української, і ще більше від російської.
Також причиною відставки Бориса Джонсона не є його певна ексцентричність. Чисельні скандали навколо прем’єр-міністра Великобританії скоріше стали приводом для бунту на його партійному кораблі. Вони погіршили особистий імідж Бориса Джонсона і були використані політичними противниками прем’єр-міністра Великобританії. Не вдаючись у деталі, головна причина відставки Бориса Джонсона – зниження рейтингів Консервативної партії, поразки на проміжних виборах внаслідок погіршення соціально-економічної ситуації у Великобританії. У туманному Альбіоні, як і у нас, і в більшості інших демократичних країн, на рейтинги правлячої партії та її лідера визначальним чином вливає внутрішньополітична ситуація, а не зовнішня політика.
читайте такожЧого чекати після відставки Джонсона: важливі наслідки
Ще один чинник, який обумовив відставку Бориса Джонсона, – це його конфлікт із більшістю впливових угрупувань у Консервативній партії. Британські партії, на відміну від наших, не є кишеньковими організаціями, які лише обслуговують політичні інтереси свого лідера. Навпаки, хто буде або не буде лідером партії, визначають партійні еліти. Борис Джонсон став прем’єр-міністром завдяки певній конфігурації інтересів у керівництві Консервативної партії, і, коли втратив контроль над балансом цих інтересів, увійшов у конфлікт із впливовими групами у своїй партії та зрештою позбувся шансів утримати посаду лідера партії і керівника уряду. Така ситуація і в Консервативній партії, і в британській політиці взагалі складається регулярно. Свого часу у схожих ситуаціях йшли у відставку навіть такі видатні політичні діячи як Уїнстон Черчіль і Маргарет Тетчер.
читайте такожПідтримка України нікуди не дінеться з відставкою Джонсона
Парадокс Бориса Джонсона нам треба мати на увазі на майбутнє. Ми можемо мати великі симпатії до окремих закордонних лідерів. І якщо їхня популярність у нашій країні, як у Бориса Джонсона, виникає стихійно, органічно і закономірно, то в цьому не маємо нічого поганого. Це нормальний прояв щирих політичних почуттів і вдячності за підтримку нашої країни. Але в нашій зовнішній політиці ми не можемо робити виключну ставку тільки на симпатичних нам лідерів. В країнах, які є нашими партнерами або можуть ними стати, ми маємо будувати широкі міжпартійні і громадські коаліції на підтримку України. І тоді не буде підстав для хвилювань, що зміна політичної кон’юнктури в тій чи іншій країні може негативно вплинути на наші відносини з цією державою.
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента"
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
