Ми можемо мобілізувати достатню кількість людей вже у 2024-му, щоб нарешті (вперше за цю війну) створити ситуацію нашого чисельного переважання над ворогом.
Останнє твердження може здатися дивним – адже окупантів на нашій землі щось від 420 до 450 тисяч, тоді як нас захищає приблизно мільйон людей у пікселі.
Однак їхні чотириста тисяч – це саме воююча армія, тобто фронт та найближчий прифронтовий тил. Сюди не включені навчальні полігони з "мобіками", тобто їхні резерви, частини на ротації у тилу, поранені (які лікуються у Росії), шпиталі, вся тилова логістика, штаби та склади крім тих що вже прямо біля "передка" тощо.
Наш мільйон – це всі сили оборони, включно з фронтом, північним кордоном (де доводиться тримати чималі сили), резервами, частинами на ротації, десятками (якщо не сотнею) тисяч поранених на лікуванні, всією тиловою логістикою, частинами забезпечення, рембатами, навіть включно з ТЦК.
Тож на фронті ми весь час воюємо меншими силами проти переважаючих, і змінити це ми спроможні вже наступного року – звісно, якщо поставимо собі це за мету.
Натомість пауза у війні не дасть нам практично нічого, чого б ми не мали під час активних бойових дій, але буде вповні використана ворогом і для нарощування та накопичення його сил (якого не станеться поки тривають бої, виснажливі і для нас, але ще більше для ворога), та для руйнації нашої міжнародної підтримки (яка і так слабшає, а за умови коли можна буде "видихнути" і сказати "ну ми ж не дали Пу перемогти, там тепер хай і поганий, але ж мир", просто водночас розвалиться).
Ми чудово розуміємо, що ніхто нам насправді не пропонує "корейський варіант", тобто заморозку конфлікту по чинній лінії фронту на роки чи десятиліття. Цей варіант має безліч своїх "мінусів", але їх можна навіть не обговорювати, адже в реальності цього для нас нема.
Нам пропонують "в’єтнамський" або ж "чеченський" варіант, коли підписується перемир’я, яке не вирішує конфлікт, а лише "приморожує" та "підвішує" його.
Росія зализує рани та поновлює сили, працює над помилками, і як тільки обстановка складається вигідно для неї, всі мирні угоди миттєво порушуються, як то вже бувало не раз і не два.
В нашій пам’яті відносно свіжі В’єтнам та Чечня, але взагалі-то наша країна сама вже була жертвою порушення Росією мирних угод – саме так припинила своє існування УНР.
Продовжувати війну у 2024, нарощувати наші наступальні зусилля, збільшувати армію шляхом масової мобілізації – для нас важкий вибір, але це менше зло з двох реально можливих.
Це вибір, який залишає нам шанс на перемогу, і шанс дуже не нульовий. Перемир’я практично дорівнює нашій поразці. А чому дорівнює наша поразка можна запитати у мешканців Бучі.
Але для того щоб наш шанс на перемогу перетворився на Перемогу, а не поповнив величезну колекцію наших втрачених шансів, нам всім слід прожити 2024-й зовсім не так як 2023-й, а трохи більш схоже на 2022-й.
Публікується зі скороченням.
Хто такий Євген Дикий
Євген Олександрович Дикий - український вчений, військовий, публіцист. Кандидат біологічних наук, учасник війни на сході України, у 2014 році – командир 2-ї роти 24-го батальйону територіальної оборони "Айдар". З лютого 2018 року очолює Національний антарктичний науковий центр, пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
