Перший конспект та предмет торгу: що показали перемовини у Стамбулі

В України немає великого простору для миру з Росією. Тому внаслідок подальших перемовин перемир’я та припинення вогню можливі, але до мирової угода ще далеко.

Переговоры России и Украины в Турции
У Туреччині відбулися перемовини України та Росії / Reuters

Усі ті позиції, які були озвучені по результатам перемовин у Стамбулі, ще переживуть не одну трансформацію, в залежності від того, що буде відбуватися на фронті. До перемир’я справа поки не дійшла - це також буде залежати від результатів бойових дій на фронтах, тобто від того, яку лінію ми зможемо утримувати, від поведінки наших партнерів, ефективності санкцій, від притомності політичної еліти в Росії, яка буде стримувати божевілля Путіна. Або не буде стримувати і, відповідно, ніякі домовленості не набудуть сили.

Тому я поки досить спокійно ставлюся до заяв перемовників. Звичайно, мене турбують ідеї про так званий нейтралітет, про відкладений статус Криму та Донбасу на 15 років, відсутність навчань і дозвіл на проведення навчань з боку країн-гарантів безпеки, до яких записують і Російську Федерацію (хоча вона не є гарантом, а навпаки агресором і жодні гарантій від неї приймати недоцільно). Те саме стосується і механізму триденних консультацій, необхідних для ухвалення рішень. Тому це питання не буде сприйнято ні українським суспільством, ні ЗСУ.

У той же час я розумію ті складнощі, які виникають для переговорників і у заявлених позиціях я вбачаю, в першу чергу, елемент великого торгу і першу алітерацію переговорів. Тому варто ще почекати і у підсумку, коли буде досягнуте перемир’я, уже тоді можна буде говорити про якісь фіксовані формулювання, які ляжуть в його основі.

Треба розуміти, що у разі, якщо ми погоджуємося на конституційне закріплення цих домовленостей, це означатиме, що має бути скасований воєнний стан. А це можливо лише тоді, коли з України підуть усі війська РФ по ситуації на 24 лютого 2022 року. Інакше будь-які переговори просто не мають ніякої доданої вартості. Не може бути окупованим Бердянськ чи Маріуполь, а Україна при цьому проводитиме референдум - це неможливо.

Але навіть якщо допустити, що Україна погодилася на проведення референдуму, то мало віриться у те, що люди, які пережили бомбардування, війну, які втратили рідних і майно будуть голосувати за Росію як країну-гаранта, бо тоді це розцінюватиметься як капітуляція України.

Крім того, наразі незрозуміла участь Росії у відбудові України. Має бути створений відповідний репараційний фонд і це також має вкладатися в єдину картину домовленостей.

читайте такожНаживка для Путіна: чим закінчилися переговори в СтамбуліЯк би там не було, але в нас немає великого простору для миру з Росією. Тому внаслідок подальших перемовин перемир’я та припинення вогню можливі, але заключення великої угоди - ще дуже віддалена перспектива.

Тому найближчим часом варто очікувати припинення вогню та активних бойових дій, появи нової лінії розмежування у кордонах станом на дату підписання двосторонньої угоди і підготовка до наступної фази війни.

Україна мала оперативну передишку у кілька тижнів - за цей час Росія стягнула військову техніку до українських кордонів і готує другу хвилю атаки. Хоча зараз росіяни говорять про відмову від активних бойових дій у Київській та Чернігівській областях та концентруються на півдні та Донбасі.

Ці її плани відповідають дійсності, адже у РФ є проблеми з мотивацією та людьми, а також з високоточною зброєю, яку вони швидко втрачають. У України, до слова, теж проблем вистачає - у нас посівна, постає питання продуктової кризи, колапсу інфраструктури, але ми все ще живемо і на якихось моментах внутрішньої мобілізації можемо чинити спротив певний період часу, який буде значно більшим, ніж той, коли Росія наступатиме.

Це прекрасно розуміють обидві сторони переговорів і це перемир’я і припинення активних бойових дій як тактичне досягнення цілком могло б бути прийняте і Москвою, і Києвом. Але це не виключає війни снайперів, деяких віджимів територій та проривів, інформаційних диверсій тощо, бо це може тривати і надалі.

Скоріше за все, сторони накопичуватимуть сили для наступного рішучого удару. При цьому не факт, що новий удар Москви стосуватиметься саме України.

Бо санкцій ніхто не відміняв і Росія зараз розглядає (що видно як із заяв Путіна, так і з боку інших російських спікерів) війну із Заходом. Цілком можливо, що вони можуть спробувати розколоти НАТО і призвести безпекову інфраструктуру країн Заходу до кризи. Може бути нанесений удар по Прибалтиці чи Польщі, при чому такий удар не можна буде однозначно розглядати як агресію - це може бути якийсь гібридний удар по конвою, диверсії тощо. Світ побачить, що НАТО не здатне відповісти, відповідно, Росія виставлятиме інші вимоги, а це вже - крок до подальшої ескалації.

З цим нам і треба працювати як із вірогідним сценарієм майбутнього.

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреда

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти