РНБО затвердила перший в історії України План оборони держави. Втім, в Україні і до того була маса нормативних документів, які так чи інакше врегульовували питання оборони країни. Створення єдиного документу було покликане, з одного боку, систематизувати і об'єднати всі окремі закони, а з іншого – привести цей план у відповідність до нинішніх умов, тобто умов, які склалися на жовтень 2021 року. Адже, які б там оборонні плани у нас не існували до 2014 року, вони стали неефективними після початку російської агресії.
Тож після анексії Криму та початку війни на Донбасі Україна так чи інакше повинна була переглянути власну стратегію оборони. Поступово і по окремих напрямках ці зміни відбувалися, зокрема, переглядалися різні стратегії та навіть закон про Службу безпеки України. Всі ці нормативні документи, таким чином, були приведені у відповідність до часу та актуальних умов.
Адже одна справа – готуватися до якоїсь гіпотетичної війни в 2014 році, друга справа – зважаючи на умови 2014-2015 років, реформувати оборонні стратегії, а третя справа – виходити з обставин 2021 року, коли стало зрозумілим, що війна затягується і має зовсім інший характер, не такий, як у 2014-2015 роках. Тому ці зміни були необхідні.
Втім, обговорювати План оборони держави ми можемо лише гіпотетично, тому що не знаємо його точного змісту – документ засекречений. Залишається сподіватися, що цей план врегульовує не тільки питання фізичної оборони на лінії зіткнення, але й роботу в інформаційній сфері. Тому що, виходячи з особливостей ведення сучасних воєн, інформаційні війни виходять на перший план – основна війна введеться не за території, а зі мізки людей.
Саме так діє Росія: спочатку в хід іде Скабєєва, а потім починає працювати Шойгу, тобто спочатку захоплюється інформаційний простір, а потім – території. Без захоплення інформаційного простору захоплення територій неможливе.
Крім того, зважаючи на те, що щодня оновлюються загрози та змінюються обставини, слід коригувати свої плани і стратегії. Зокрема, сьогодні українська влада усвідомлює, що потрібно поєднувати питання Донбасу і Криму. І новий План оборони міг бути побудований відповідно до цього.
Однак не варто виключати і спроб влади отримати пропагандистський ефект: таким чином, вона могла намагатися продемонструвати, що в її лавах діють патріоти, люди, що виходять із проукраїнських позицій.
Розробка Плану оборони держави має і геополітичний аспект: цей план є своєрідною відповіддю Російській Федерації і чіткою заявою України про те, що надалі вона не йтиме не поступки.
Таким чином, влада відмовляється від стратегії, яка існувала в 2019 році та передбачала і готовність іти на поступки, і можливість не зважати на обстріли противника. Тобто це міг бути сигнал Росії про те, що ми поступатися більше не будемо, а, відтак, очікуємо поступок від неї.
Хай там як, аде не думаю, що після утвердження Плану оборони держави відбудуться якісь карколомні зміни. Їх навряд чи варто очікувати. Швидше за все, це просто систематизація вже наявних норм і документів та узгодження позицій.
Варто зазначити, що такий план навряд чи міг існувати в Україні в 2013 році, тому що тоді в Україні ніхто не очікував, що відбудеться аж таке загострення відносин із Російською Федерацією, причому військове.
читайте такожДля чого ЄС поспішає з військово-навчальною місією в Україні
Крім того, проблема всіх планів – це їхня реалізація. За часів Януковича чи Турчинова цей план навряд чи був би реалізований, навіть якби існував, бо тоді сама влада була розхитана і розбалансована, особливо у містах на сході країни. Тож, коли йдеться про план, мається на увазі не тільки "паперова" готовність країни оборонятися, але й внутрішня готовність самого суспільства.
Богдан Петренко, політолог, конфліктолог, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
