Скептики люблять розмірковувати про відсутність в України військових ресурсів для звільнення Донбасу і Криму. Хіба може вона в такій ситуації перемогти?
Може! Для того, щоб перемогти, Україні немає необхідності спочатку звільняти військовим шляхом усі захоплені території. Досить поставити Росію перед необхідністю вести широкомасштабну примусову мобілізацію і тотальну війну. Така ситуація вже на порозі, проте путінський режим до неї органічно не готовий. Ймовірно, він її просто не витримає.
Навіть самі російські охоронці та урапатріоти розуміють вразливість режиму. Відомий путінський ідеолог і колишній високопоставлений функціонер Едра Олексій Чадаєв пише: "Що романівська, що радянська система виглядали начебто набагато міцнішими і збалансованішими за нинішню, зляпану на живу нитку постперебудовну РФ, і проте обидві гучно звалилися. Що змушує вважати нинішню стійкішою за ті обидві? До того ж ми й самі вже під час СВО пройшли по краєчку двічі: під час осінніх "перегрупувань" 22-го і під час пригожинського бунту 23-го".
Обговорюють "навколокремля" й обставини, за яких система може завалитися.
Інший провладний аналітик, директор ЦАСТ Руслан Пухов нещодавно заявив у доповіді, що "надмірна мобілізація населення може призвести до зростання соціально-економічного напруження, що може підірвати внутрішньополітичну стійкість, що, своєю чергою, становить загрозу єдності країни та її цілісності...". Грубо кажучи, щоб не допустити серед населення, яке звикло жити нормальним, мирним життям, неконтрольованої паніки і невдоволення, було ухвалено рішення занурювати наше суспільство в "теплу ванну самозаспокоєння", консервуючи в суспільній свідомості ілюзію мирного часу, щоб це суспільство не дай боже не збунтувалося".
Однак продовження бойових дій робить необхідною мобілізацію суспільства, всебічне залучення його у війну. Той самий Олексій Чадаєв визнає: "Нинішній рівень громадянської мобілізації не дає нам змоги виграти війну, і навіть насилу дає змогу її просто вести".
Тобто у Кремля - цугцванг і проводити тотальну мобілізацію суспільства на війну не можна - режим втратить стійкість; і не проводити не можна - війну без цього не виграти.
Населення не готове з "теплої ванни самозаспокоєння" вирушити в холодний окоп військового стресу. Правляча верхівка теж не готова жертвувати своїми інтересами заради війни, наприклад, менше красти.
Перша хвиля мобілізації та травматичного воєнного стресу у 2022-3 році ледь не закінчилася крахом системи під час путчу Пригожина. Відтоді населення і верхівка знову заспокоїлися і розслабилися. Нова хвиля мобілізації та стресу може бути тільки масштабнішою і призведе до ще більш небезпечних для режиму наслідків.
Як Кремлю пройти між Сциллою тотальної війни, яку він не готовий вести, і Харибдою поразки? Контрактників купувати стає дедалі важче і дорожче. ВПК теж не втягує ситуацію без мілітаризації праці та примусового відбору коштів у населення в сталінському стилі.
Час X, коли неминуче доведеться робити вибір на користь мобілізаційної моделі або відмовлятися від примари перемоги, а отже, зазнавати поразки - наближається. Залежно від інтенсивності бойових дій вона може настати або наступного року, або навіть наприкінці нинішнього.
Кремль намагається терміново втекти від цього, у будь-якому разі програшного, вибору. Не вміючи мобілізувати своє суспільство, він намагається демобілізувати українське.
Україна зуміла на початку війни ефективніше мобілізувати свої ресурси, тому російський бліцкриг провалився. Тепер Кремль, використовуючи природну втому українців від війни, намагається хитрістю морально демобілізувати українське суспільство. Для цього запускаються брехливі чутки про готовність Путіна до компромісу, про швидкі переговори з ним і навіть про прийдешній мир із путінською Росією. Українцям навіюють, що потрібно тільки піти на некритичні поступки і війна закінчиться, а шансів перемогти у війні у них немає.
Така дезінформаційна кампанія, що ведеться, зокрема, на гроші Абрамовича, покликана позбавити українське суспільство віри в перемогу, розколоти його, забрати волю до опору. Це зараз останній шанс Путіна уникнути фатально небезпечної для нього ситуації, коли необхідність мобілізації і тотальної війни, на яку ні він, ні його режим не готові і нездатні, стане критичною.
Хто такий Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
