Скориставшись аналітичним костюмом хімзахисту, з смердючого потоку, що ллється з недоімперії, можна виділити всього дві раціональні ідеї. Раціональні в тому сенсі, що вони виглядають теоретично (!) досяжними:
1. Глобальна: нав'язати новий світовий порядок, в якому РФ, разом з США і Китаєм, входить до трійки неофіційних "господарів світу". Тобто, РФ отримує право там, де вона придумала свої інтереси, діяти так, як вважає за потрібне. Причому, постсоціалістичний табір безумовно входить в цю нещасливу сферу інтересів РФ.
2. Локальна, але сакральна: знищити державність України як альтернативу Російській державній моделі. Знищення України може бути в будь-якій формі-російського протекторату, роздроблення, федералізації, окупації, анексії, геноциду або ж в комбінації цих форм, спроби чого ми, на жаль, і переживаємо сьогодні.
Але вже можна констатувати, що форми і методи досягнення цих гегемоністських хотілок недоімперії виявилися такими, що гарантовано призводять до результатів, протилежних запланованим.
Для досягнення першої мети Кремль обрав тупий шантаж в стилі "тримайте мене семеро, а то я всіх голими зубами загризу". Шантаж військовий, енергетичний, продовольчий і ядерний. Розрахунок на те, що єдність політичного заходу розвалиться, підуть сепаратні переговори щодо поставок дешевих нафти і газу, і в кінцевому підсумку РФ отримає бажане, а неминучі санкції будуть зняті. Принаймні, найбільш чутливі - у сфері високих технологій.
Це було б реально, якби РФ вдалося захопити Україну за ті самі два тижні. Тоді - так: військова сила Кремля ніким не ставилася б під сумнів, і під загрозою розширення агресії, яку не стримати, Захід (Стара Європа, перш за все) міг би здригнутися. Але російський бліцкриг зазнав відверте фіаско, міць російської армії виявилося дутою. За півроку, які РФ тупо б'ється об стіну стійкості ЗСУ та українського народу, Захід зміг деверсифікувати джерела енергоносіїв, і вже зрозуміло, що зиму Європа пройде хоч і зі складнощами, але без катастрофи.
Світова проблема з продовольством явно перебільшена, тим більше, що з метою прориву економічної блокади РФ змушена зробити кроки для її вирішення.
Загроза розв'язання глобальної термоядерної війни, як з'ясувалося, не працює, оскільки не вирішує завдання встановлення нового світового порядку. Вона призводить до загального обнулення, а кремлівський фюрер хоче саме правити Росією і відтворюваної їм імперією і засісти серед правителів світу, а не доживати відпущене йому в бункері "у глибині сибірських руд".
Із завданням знищення державності України, яка базувалася на ідіотській тезі "треба тільки підштовхнути, і вона сама впаде, адже ми — один народ", все ще гірше, ніж зі світовим пануванням РФ.
Так, ми дійсно дуже схожі з росіянами європейської частини. Але докорінна відмінність в головному: у ставленні до свободи і гідності. Війна показала, що воля для переважної більшості українців є самодостатньою цінністю — незалежно від культурних, мовних, геополітичних та інших уподобань. Вона реалізується через змінюваність влади, яку ми жорстко дотримуємося всі роки незалежності. Тобто, як би будь-яка наша влада не намагалася стати вічною, українське суспільство ставить її на місце — аж до повстання.
А в РФ влада божественна і тому незмінна. І тому ми не один народ. І під імперське ярмо в будь-яких формах українці повертатися не бажають, і готові відстоювати свою волю, свій суверенітет над майбутнім у найжорстокішому протистоянні.
При цьому Росія фактично не здатна принципово посилити агресію проти України. Всі міркування щодо "ми ще й не починали" — не більше, ніж жалюгідна спроба самовиправдання, маскування військового провалу. Кожен новий етап російської агресії робить менш успішним, ніж попередній.
Кінчені імперці сподіваються на загальну мобілізацію. Але Кремль не проводить її не тому, що боїться внутрішнього бунту, а тому що не в змозі її провести так, щоб помітно збільшити свій військовий потенціал.
У недоімперії дутою і неефективною, побудованою на імітації і приписках, є не тільки військово-технічна, економічна, соціальна сфери, а й сама система управління. Її мобілізаційна частина, в тому числі.
Тобто, Кремль здатний загнати в армію сотні тисяч заляканих безвольних росіян. Але він не здатний якісно і швидко озброїти їх, обмундирувати, нагодувати, навчити азам військових дій і оперативно перекинути на фронти. Сьогоднішня прихована мобілізація в РФ - це фактичний доступний максимум. Що, до речі, підтверджують і кострубаті спроби затягнути на війну в Україні то сирійських, то північнокорейських найманців.
Та й в цілому недоімперія вже воює на максимумі своїх можливостей. І лише там, де вона має ресурсну перевагу, де здатна організувати "вогняний вал" за рецептами ще радянських генералів, вона продовжує спроби наступу. Але без явних успіхів. А завдяки західним озброєнням ми знайшли протиотруту у вигляді знищення ворожих складів і місць скупчення техніки. "Вогняний вал" гаситься спрямованим вибухом, як ще давно робили при пожежах на нафторозробках.
Що ще грізного є в арсеналі РФ? Півсотні (і то не факт) ракет "кинджал" і чотири Міг-31 для їх запуску? Це небезпечні ракети, але вони не здатні змінити ситуацію на фронтах.
Застосування проти України стратегічної ядерної зброї технічно важко - не розроблялися при Союзі такі абсурдні польотні завдання. Та й це по суті удар по території РФ заодно.
Тактична ядерна зброя? Технічно здійсненно, але не впливає на боєздатність ЗСУ. Нагадаю, що якщо всі скинуті на Маріуполь бомби, снаряди і ракети перевести в тротиловий еквівалент, то вийде кілька тактичних ядерних зарядів. Але ж Україна не здалася. І знову-таки, в цьому випадку недоімперія ризикує нарватися на удар у відповідь США і Британії у вигляді неядерної, але високоточної зброї і авіації, який знищить війська вторгнення в Україну. Та й військовим об'єктам на території РФ теж мало не здасться.
Розбомбити перед зимою ТЕЦ, залишивши великі українські міста без тепла, світла, зв'язку та іншої цивілізації? Так, мирним жителям доведеться нелегко, але на армії це майже не відіб'ється, адже наші бійці і так воюють в умовах, гранично далеких від цивілізаційних благ.
Вчинити диверсійний терор проти мирних українців? Так він вже йде повним ходом.
Жоден з реально можливих варіантів не робить досяжними ті вихідні цілі, які ставили перед собою кремлівський фюрер і його обслуга. Їх неприхована готовність почати мирні переговори свідчить про бажання мінімізувати поразку, але ніяк не про досягнення заявлених результатів.
Так що, перемога у нас в кишені, можна видихнути і розслабитися? У сакральному сенсі - так. Але практично до перемоги ще довгий важкий кривавий шлях. Але ми його обов'язково пройдемо.
А хто казав, що творити історію легко?
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
