В українських і світових ЗМІ з 18 березня стали активно обговорювати високу ймовірність палацового перевороту в Кремлі і навіть називати главу Служби зовнішньої розвідки Бортникова його бенефіціаром і наступним правителем Росії. Двома головними причинами, за якими частина її силовиків може влаштувати палацовий переворот, називають руйнівний для її економіки ефект від санкцій і тривалу війну з Україною. Але такі твердження більше схожі на самообман або виправдання бездіяльності, ніж на об'єктивний аналіз.
Зауважу, перш за все, що розрахунок на повстання в РФ, які можуть підштовхнути силовиків до палацового перевороту, – порожня ілюзія. Про демократичну або ліберальну революцію в Росії говорити безглуздо, враховуючи, що за статистикою 75-76% її населення схвалює напад на Україну і поділяє думку Путіна про масове вбивство і депортацію за Урал тих українців, які не погодяться назвати себе росіянами. Ця цифра менше тих 86% росіян, які в 2014 році вітали окупацію і анексію Криму, лише тому, що кількість перейшла в якість. Різниця між цифрами в 10% – це ті, хто ще не готовий схвалити масові вбивства українців, що відбуваються. Але саме не схвалити, а не заважати вбивати.
Отже, три чверті росіян відчувають до українців патологічну ненависть. Такий результат восьми років пропаганди і війни путінського режиму з Україною при вкрай млявій протидії цьому великих демократичних країн, насамперед, США як головного гаранта суверенітету і територіальної цілісності України згідно з Будапештським меморандумом.
читайте такожЧому війна з Україною для Росії в будь-якому випадку закінчиться катастрофою
Чи можуть 25% росіян змінити цю ситуацію в головах 75% інших? Відповідь на це питання дає статистика. На треті вихідні після початку війни в РФ не було скільки-небудь помітних акцій за її припинення. Вся активність цих 25% росіян вичерпала себе у вихідні дні 12-13 березня. Для порівняння в неділю 20 березня в чотирьох українських містах – Херсоні, Каховці, Енергодарі та Бердянську знову пройшли масові мітинги і демонстрації проти російської окупації і тероризму ра**истів. Сукупне населення цих міст до 24 лютого становило близько 490 тисяч осіб. Після вторгнення 24 лютого воно істотно скоротилося, і, тим не менш, на акції протесту в них вийшло більше людей, ніж у 140-мільйонній Росії 12-13 березня. Очевидна гігантська якісна відмінність в менталітеті українців і росіян, при цьому українці в окупованих армією Росії містах знаходяться де-факто в статусі військовополонених.
Ці цифри і факти наочно показують – немає ніяких підстав сподіватися, що загроза повстань або антивоєнні протести в Росії можуть в близькому майбутньому підштовхнути частину її силовиків до палацового перевороту.
Аналогічна ситуація і з ефектами від тривалої війни та економічних санкцій. Бліцкриг в Україні дійсно провалився, і війна йде не за впочатковим планом Кремля. Але ініціатива в ній, як і раніше, у ра**истів, які змушені лише коригувати свої графіки окупації України і які, як і раніше, планують продиктувати Україні на переговорах свої умови повної капітуляції. Очікувати, що в такій ситуації хтось із начальників їхніх силовиків – Бортников, Патрушев або Шойгу – організовує військовий переворот, це верх наївності або дурість. Такі перевороти починають організовувати, коли армія зазнає поразки і постійно відступає, як було з італійською та німецькою арміями в середині Другої світової війни, але не коли армія веде системний наступ і близька до досягнення мети. У Кремлі в даний момент навряд чи хтось всерйоз сумнівається в тому, що його армія близька до мети, нехай і більш дорогою ціною, ніж планувалося.
читайте такожУкраїнці можуть погнати Путіна до Уралу: чому війна скоро закінчиться
Для того, щоб у Кремлі ця думка змінилася і там зайнялися палацовим переворотом, необхідна більш серйозна поразка його армії в Україні, ніж розгром її під Миколаєвом і деблокування цього міста, що сталося 17-19 березня. Цю свою локальну поразку Кремль поспішив виправити 19-20 березня новим наступом на Миколаїв і Кривий Ріг. Для палацового перевороту в Кремлі необхідні як мінімум серія таких поразок і перенесення бойових дій на територію Росії. Але як показує досвід операції "Буря в пустелі" 1991 року з вигнання іракських військ із Кувейту, це не призвело до падіння режиму Саддама Хуссейна ні внаслідок палацового перевороту, ні внаслідок повстань. Для його ліквідації знадобилася повторна військова операція.
Руйнівний ефект від економічних санкцій проти Росії вже очевидний і незабаром стане ще більш наочним. Але не слід переоцінювати його. Режим "червоних кхмерів" у Камбоджі проіснував чотири роки, перебуваючи не тільки в майже повній ізоляції, а й у ворожому йому оточенні. Терор, розв'язаний "червоними кхмерами" проти її жителів, можна порівняти за масштабами і в пропорції до населення зі сталінським терором у СРСР. Але він викликав у Камбоджі всього лише невеликий партизанський рух, і повалення "червоного" режиму стало можливо тільки завдяки введенню армії В'єтнаму. Сталінський терор теж не привів ні до палацового перевороту, ні до повстань в армії після закінчення Другої світової війни. "Маршали перемоги" навіть не намагалися повалити криваву диктатуру Сталіна, як і демобілізовані солдати. Повстання проти Сталіна підняли лише партизани в західних областях України, Білорусі та країн Балтії, тобто тих територій, які належало ще тільки інкорпорувати в СРСР.
читайте такожБольовий поріг Росії: коли Кремль зупинить війну
Класичним прикладом того, як авторитарний режим може існувати досить довго в умовах близьких до повної економічної автаркії служить КНДР. До неї можна додати і олігархічну диктатуру в Ірані, яка вже не одне десятиліття перебуває під санкціями. Історія маленької соціалістичної Албанії, яка добровільно встановила для себе режим автаркії і самоізоляції, теж цікавий випадок. У сукупності історії таких режимів показують, що автаркія псує життя і економіку в них, але не є тим фактором, який в короткостроковій перспективі прирікає їх на крах. Тим більше, що автаркія майже ніколи не буває повністю герметичною, і якась торгівля і зв'язок із зовнішнім світом ведуться і підтримуються. Навіть режим "червоних кхмерів" підтримував дипломатичні зв'язки і торгівлю з п'ятьма державами, включаючи Францію, притому, що самоізоляція була основою його ідеології.
Масштабні економічні санкції так і не стали фактором, що утримував Росію від нападу на Україну, всупереч очікуванням. Зрозуміло, вони завдадуть ударів по ра**истському режиму, цілком порівнянні з ударами ракетами по його військових об'єктах, однак, вони не замінять їх і не приведуть самі по собі до його падіння. Його економічна ізоляція теж не буде повною і герметичною, оскільки низка країн Азії та Африки збереже з ним торгівлю і ділові відносини. Багата ресурсна база і рабський менталітет населення теж дозволять йому зберегтися і існувати навіть у таких умовах, і його падіння стане відносною перспективою не близького майбутнього.
читайте такожБомби можуть повернутися бумерангом на голови росіян: як жителям Росії зупинити війну
У такій ситуації у демократичних країн є тільки один вибір – військова операція з його ліквідації. Інакше він сприйме здачу ними України як боягузтво і через деякий час після перепочинку знову продовжить свою експансію не тільки в країни Європи, але і в країни Центральної Азії та Близького Сходу. У Кремлі вважають, що знайшли невразливий спосіб для такої експансії у вигляді шантажу загрозою застосування ядерної зброї.
У 90-ті все людство припустилося гігантської помилки, дозволивши Росії окупувати Чечню, що дуже активно боролася за свою незалежність і суверенітет. Винні в цій помилці, перш за все, ісламські країни. Жодна з них не поставила в ООН питання про визнання нею незалежності Ічкерії – Чечні, посилаючись на свою культурну близькість з її народом. США і Європа не можуть вічно робити за всіх їх роботу і отримувати за це більше критики, ніж подяки. На вимогу незалежності для Чечні Росія наклала б вето, але це призвело б тільки до реформування ООН ще тридцять років тому і з набагато меншими зусиллями, ніж зараз. Реформування ООН в 1990-ті зробило б неможливою всю подальшу агресію і експансію Росії, в тому числі в Грузію, Сирію і Україну.
Але оскільки тоді це не було зроблено, тепер людство опинилося в заручниках у Росії, як терориста з ядерною зброєю. З цієї ситуації є тільки один вихід – виключення Росії з ООН і міжнародна військова операція з ліквідації ра**истського режиму Путіна.
Палацовий переворот не тільки малоймовірний зараз, але й не зупинить ні війну, ні експансію Росії. Якщо він все-таки станеться, то стане лише прийомом Кремля, щоб отримати час для перепочинку і краще підготуватися до нової великої війни.
Сергій Климовський, блогер, кандидат історичних наук
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
