Чому Європа не поспішає саджати РФ на голодний нафтовий пайок

Головна відмінність між США та Європою у залежності від російських енергоносіїв - у тому, що Штати ніколи не мали такої залежності від постачань з Росі. Тому їм було відносно легше запровадити ембарго. Бо навіть ті разові постачання скрапленого газу з Росії до США робилися самою Росією "для понтів".

З нафтою ситуація така, що у загальному обсязі імпорту нафти до США нафтопродукти з Росії складали близько 8%. Тим більше, що збільшення постачання російської нафти на американський ринок розпочалося після ембарго на венесуельську нафту. Тепер проходять переговори і постачання венесуельської нафти, очевидно, знову буде відновлене і Штатам це недорого обійдеться.

Інша справа - Європа, яка попри усю правильну риторику про необхідність диверсифікації і недопущення залежності від постачань з одного джерела, потужно підсіла на російські газові і нафтові голки. Найбільш прикрий випадок у Німеччини, найбільшої економіки ЄС, яка добряче влізла у залежність від РФ. Тож одномоментно увімкнути механізм ембарго вона дійсно не може, адже це призведе до зворотнього ефекту - цінового сплеску через дефіцит. А це означатиме, що Росія може експортувати менше нафти, а отримувати за неї більше. Бо мета ембарго - позбавити країну-агресора від надходжень, за рахунок яких вона фінансує агресію проти Росії і підривну діяльність проти Європи.

Ситуація виглядає так, що має бути напрацьований як поступове перемикання російських постачань на неросійські. Приклад Польщі свідчить про те, що це можна робити і вже з початку наступного року країна не імпортуватиме російський газ.

Німеччина чинить протилежним чином - вона женеться за дешевизною російських енергоресурсів, через більша частина газу, який споживає Німеччина, імпортується з РФ - так само, як і понад чверть обсягу імпорту нафти.

Особливість запровадження ембарго - саме у тому, що ніхто раніше не ставив питання руба, щодо перегляду механізму диверсифікації. Адже ніхто у Західній Європі не вважав, що війна з Росією можлива чи відбудеться щось, що потребуватиме скорочення енергоспоживання.

Якщо раз у Німеччині не проявлять доброї волі, то США їм "допоможуть" її знайти. Зрештою, Сполучені Штати ретельно дивитимуться за тим, як союзники виконують зобов’язання по скороченню імпорту газу з Росії.

читайте такожКлюч до перемоги України – не санкції: що призведе до краху РосіїПри цьому навряд чи мова буде йти про повну відмову, але якщо виходити із нещодавніх заяв Єврокомісії щодо заміщення ⅔ імпорту російського газу з інших джерел протягом цього року, це вже буде непоганим показником. Однак якщо говорити про фізичне зменшення нафтових потоків, треба мати на увазі механізм контролю за використанням коштів, що отримує відправник (російська компанія). Він би мав бути прийнятий на рівні європейської інституції і виручку від проданої партії нафти чи авансовий платіж йшов з розрахунку спеціальної ціни, встановленої для РФ. Тобто взяти і створити спецрахунок, куди надходитимуть усі кошти за продані енергоресурси, але з цього рахунку компанії будуть отримувати певну частину, а решта накопичуватиметься у фонд для виплати репарацій Україні. Це, наприклад, може бути певна середньозважена ціна за минулий рік.

До того ж, у ЄС є ще один невикористаний механізм, який був би дуже доречним - використання стратегічних резервів країн ЄС. Усі країни Євросоюзу їх мають, це результат арабського нафтового ембарго - має бути запас на 90 днів на випадок припинення нафтопереробки у тій чи іншій країні. Це може посадити РФ на голодний нафтогазовий пайок, аби у неї не було зайвих грошей на ведення війни.

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт з питань енергетики, спеціально для Главреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред