Черговий день війни пройшов у важких боях, які тим не менше нічого кардинально не змінили. Ніхто нікого не переміг, ніхто нічого не взяв, і ніхто нічого не здав. На східному фронті без змін.
Люди, загиблі за цей день, загинули за перемогу.
А от, до речі, велике питання: чи даремно загинув солдат тієї армії, яка в кінцевому підсумку програє? Або хоч би і навпаки: а чи не дарма загинув солдат армії, що перемогла?
Я думаю, на ці питання немає відповіді, яка б усіх влаштувала. У кожного є своя думка з цього приводу.
Одне я знаю твердо: російський солдат у будь-якому випадку загинув даремно. Навіть якщо він встиг відправити додому пральну машину. Адже не можна ж вважати хорошою платою за неї власне життя, правильно?
А більше він нічого від цієї війни не виграє. Навіть якщо його армія переможе. Життя його близьких не стане спокійнішим і безпечнішим: вийшовши на польський кордон, Росія стане ще ближчою до горезвісної "інфраструктури НАТО". А як вчить нас "великий" Путін – це і є головна екзистенціальна загроза Росії.
Життя його близьких не стане багатшим, оскільки в умовах санкцій сподіватися на зростання добробуту росіян не варто, до того ж, частину і без того мізерних ресурсів потрібно буде направити на відновлення зруйнованої України. Плюс ще більше грошей потрібно буде витрачати на армію: адже НАТО стало ближчим! Особливо з урахуванням ще й Фінляндії...
По всьому виходить, що ні живий, ні мертвий він нічого від цієї війни не виграє, та й Росія в цілому його смертю не купить собі ні безпеки, ні достатку. Ніхто не стане щасливішим від того, що цей хлопець був убитий на цій війні.
Тоді навіщо він воює? Для чого? Аби що? Яка мета? Невже просто гроші? Ось ці горезвісні 3000 доларів, які йому обіцяють за короткостроковий контракт на війну – це і є початок і кінець всієї його мотивації?
А навіщо Путін його відправляє на війну? Навіщо він витрачає ці самі 3000 доларів? Яка мета? От пройшло вже більше ста днів війни, загинуло вже тридцять з гаком тисяч росіян. Що ви говорите? Не тридцять? Та я навіть сперечатися не буду. Та хоч один. Нехай загинув лише один солдат. Навіщо?
читайте такожУ кремлівському домі престарілих уже рвуться панталони: чому запахло поразкою Росії
От нехай мені хоч генерал Конашенков розповість чітко і виразно: він загинув, зате ми... Що ми? Взяли Попасну? А навіщо? Навіщо вам Попасна? Щоб взяти Сєвєродонецьк! А навіщо вам Сєвєродонецьк? Прирощувати території? Як Петро I? А, ну да... У вас же мало...
Петро I пробивав "вікно в Європу", щоб з нею торгувати. А ви для чого? Для чого вам території ближче до Європи? Що ви з ними будете робити? Торгувати з Європою вам тепер довго не загрожує. Тоді навіщо? Перетворювати за своїм звичаєм на смітник? От Маріуполь ви вже перетворили на смітник. Тепер Сєвєродонецьк перетворюєте...
Ну, тоді так і скажіть: російські солдати гинуть для того, щоб ми відвоювали території і перетворили їх на смітник. Що ж, благородне завдання. Знімаю капелюха. Розкажіть про це своїм солдатам. Їм буде легше вмирати, коли вони дізнаються про ваші великі задуми...
Зовсім інша справа – український солдат. Він гине за свободу. За свій дім. За свій народ. Він ні на кого не нападав. Він захищає свою країну від ворога, який хоче перетворити її на смітник.
читайте такожЧому запанікувала і метушиться Росія
А український солдат не хоче, щоб його країна перетворилася на смітник. І тому він бореться. Тут все ясно і зрозуміло. І навіть якщо Україна програє цю війну, то все одно цей солдат загинув не дарма: він зробив максимум того, що він міг зробити, щоб його країна не перетворилася на смітник. І його совість чиста: він виконав свій обов'язок.
І от ця космічна різниця в мотивації, вона ж помітна і на полі бою. Маючи, поки що, величезну перевагу в зброї і в інших ресурсах, російська армія не може нікуди просунутися... А що буде, коли ця перевага випарується? Але ж вона рано чи пізно випарується...
Чи потрібно міркувати про те, даремно чи не даремно загинув російський солдат, якщо його армія програє? Тут уже зовсім все ясно... А, значить, всі смерті російських солдатів були і будуть даремно. Незалежно від результату цієї війни. І це ми можемо твердо сказати, не чекаючи її підсумку. Вже зараз.
читайте такожСкоро Кремль несамовито заволає: як Росія втрачає аргумент, що пояснює анексію Криму
Моя свідомість не вміщує в себе всього жаху цієї війни. Я ніколи в житті не стикався з настільки масштабною дурістю і нісенітницею. Мене бере острах, коли я слухаю всі пояснення того, навіщо Путін почав цю війну. Все, що було запропоновано Москвою в якості її обґрунтування – це безпорадна дурниця і набір абсолютно порожніх аргументів. Вони не витримують ніякої критики. Це просто якась ганебна абракадабра, негідна гомо сапієнс.
Цій війні немає розумного пояснення. Ті, хто її почав – хворі, нещасні, убогі люди, які не впоралися з відповідальністю, яку на себе взяли. Вони не повинні більше керувати Росією. Нарешті, вони просто небезпечні для всього людства.
Альфред Кох, російський політик і бізнесмен, колишній заступник голови Уряду РФ (1997), екс-голова Держкоммайна Росії
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
