"Що там по Бахмуту?". Найбільш часте питання зараз.
Відповідь дуже проста і складна одночасно. Складна - бо важкі випробування і жертви. Проста - бо все дуже наочно.
1. Бахмут - як ОДНА з точок на фронті - своє завдання перевиконав вже разів 10. Висока ціна для нас, героїзм, неприємні історії. Там все. Важка ситуація. Але в сумі - вкрай ефективно. Тому командуванням були прийняті відповідні рішення.
Оскільки росіяни вирішили плакати, колотися, але гризти цей кактус до кінця, має сенс оборонятися стільки, скільки раціонально з т. з. завдань оборони по всьому фронту.
Сподіваюся, що найближчими днями тональність новин з тих країв зміниться. Передумови до цього є. Решту скажуть військові.
2. Бахмут російські війська тотально зруйнували. Відновленню не підлягає. Коли ми звільнимо цю територію, потрібно буде будувати нове місто.
Це один з десятків населених пунктів, які росіяни повністю знищили.
Цікаво, як змінилася російська риторика. Поряд зі словами "звільнення" все частіше звучать фрази типу "ми захопили", "забезпечили контроль" і т.д.. Загарбницька війна в чистому вигляді.
У мережі повно візуальних матеріалів. "Звільнення" шляхом тотального знищення коробить навіть росгромадян. Поклали десятки тисяч людей - заради чого? "Захищати" там нікого,"захищені" там жити не зможуть, як не намагається кремлепропаганда роздути постановки з "дочекалися Росію".
Хто такий Олексій Копитько
Радник міністра оборони, блогер, журналіст. Проживає у Харкові. Активно коментує в соцмережах події, що відбуваються в країні і світі. Працював координатором проекту "Флот-2017". До цього обіймав посаду заступника голови правління Українського центру розвитку музейної справи.
Впали в очі кілька сюжетів.
Один з: умільці з "ЛНР" разом з якимись росгеніями зробили пропагандистський ролик про "звільнення" Попасної. Ролик - живенький огляд руїн міста під лейтмотивом "подивіться, як здорово ми тут все розгромили, що навіть через рік все мертве". Коли цей ролик закинули в російські пабліки, навіть упороті росіяни були дещо збентежені.
Ще один сюжет: Москва поставила регіонам взяти шефство і відновити конкретні території. Казані дістався Лисичанськ, а з недавнього часу – Рубіжне. Особи казанських чиновників після огляду Рубіжного відображали дуже складну гаму почуттів: від розуміння, скільки грошей можна безконтрольно спалити на цих руїнах, до деякого сум'яття від побаченого.
Постійно зустрічаю акуратні репліки на росресурсах в дусі "ті, хто бачив звільнені міста, розуміють, що ненавидіти нас в Україні будуть ще дуже довго".
3. Тактика випаленої землі з імітацією точкового відновлення (пара будинків на знищений мікрорайон) особисто мене вкотре наштовхує на думку, що росіяни таки мають цілком переможний план-мінімум.
Він полягає в захопленні придатного для інтеграції населення і рішення за рахунок цього частини демографічних проблем.
Днями Пєсков прямим текстом сказав, що "демографія – це те, де у нас поки не виходить" (поки – це 20 років).
На тему демографії йде дуже інтенсивна рефлексія. Гарне відео блукає з одним з кадировських поплічників, який роз'яснив, чому росіяни повинні розмножуватися як народ. Все в точку.
Тому згін населення, тотальне руйнування захоплених територій з подальшим перетворенням їх в зону апокаліпсиса – це робочий варіант для РФ.
Тому роль Бахмута в тому числі - не пустити росіян далі, щоб вони видихнулися і не зруйнували ще кілька міст.
Це одна з причин, чому будь-яке "замороження" нам категорично не підходить: нам потрібна жива земля з людьми, а росіян цілком влаштує мертва зона без людей, яких вони розосередять у себе.
Це цілком вписується в концепт "захистити жителів Донбасу". Ось вони, жителі, ціленькі - на Уралі, в Поволжі, в різних дірах по всій РФ. Врятовані! Не всі, щоправда. Зате жодного бендерівця навколо! А те, що Донбасу більше немає – ну, таке... під цим соусом можна і війська переможно вивести, якщо зовсім все погано стане.
4. В цілому тема демографії – як російської, так і української - потребує тверезих оцінок. І спокійних роз'яснень.
Неодноразово чув від товаришів, які приїжджали з фронту на лікування/ротацію, думки приблизно такого роду: б'ємося до перемоги, інакше нас знищать; але не хочеться вмирати марно, заради того, щоб тут через 20 років жили не мої діти-онуки, а мігранти з умовного Пакистану.
Тема "хто тут буде жити" поки не є мейнстрімною, але бродить, поширюється органічно. Росіяни її не сильно розгойдують, ймовірно, бо вбачають ризики для себе. Я вже згадував сюжет з мігрантами: дискурс "поки ми вмираємо, Росію окупують мігранти" непогано заходить.
Питання збереження/повернення наших людей буде все більш чіпляючим. Тут поверхневі рецепти з матеріального світу не допоможуть. Потрібні ідеї.
Якщо брати аналогію з Ізраїлем – туди почався приплив населення набагато раніше, ніж там стало добре. Все, що я читав про становлення Ізраїлю як держави – це про важку працю в недружньому середовищі, яку за 3 покоління успішно перетворили.
Де взяти людей і чим їх мотивувати – це те питання, яке все частіше виникатиме при погляді на руїни Маріуполя, Волновахи, Вугледара, Попасної, Бахмута, Ізюма (вставте своє місто...).
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
