Чому Москва боїться оголосити війну США або НАТО

Наратив "США (Захід) не хоче допустити перемоги України і поразки РФ, бо боїться її розпаду і розповзання ядерної зброї" регулярно вкидається Москвою в медіапростір у різних варіаціях, але з однією очевидною метою - довести всім, насамперед собі, - поразка і розпад расеї неможливі. Оскільки неможливі, то Україні слід змиритися з окупацією і визнати нинішню лінію фронту новим кордоном. Кремлівці сором'язливо називають це "визнанням реалій на землі", бо за їхніми запевненнями, Росія ніколи не вела загарбницьких воєн, тільки оборонні.

Спираючись на цей наратив, група "Професор, холодильник і генерал СЗР", а також частина "хороших росіян" і Арестович будують прогнози і стратегії. Часом цю тезу за інерцією повторюють в українських, американських і європейських ЗМІ, особливо, коли хочуть покритикувати Байдена за повільність у постачанні зброї. Іноді це роблять і для того, щоб не розчаровувати кремлівців - нехай вірять, що поразка і розпад РФ неможливі. Воно так для всіх спокійніше. Показово, що офіційні особи в Києві та інших столицях Європи ніколи цей наратив не використають, а Байден в інтерв'ю 4 червня чітко сказав: "Росія ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ніколи не окупує Україну".

Рекомендуємо:

Путін випадково "злив" російські втрати у війні: в ISW оцінили слова диктатора

Офіційні особи Кремля теж не озвучують цей наратив, але з інших причин. У кремлі забобонно вважають, якщо "Путін", Пєсков, Медведєв і ще хтось скажуть - РФ може програти війну і розпастися, то це стане першим кроком у цьому напрямку. Тому побоюються вимовляти, навіть з уточненням, що США цього не хочуть і бояться.

Через це кремлівці потрапляють у пастку - вони не можуть мобілізувати расеянців на "велику вітчизняну війну", оскільки поразка і розпад РФ не загрожують і навіть не посміхаються, оскільки Вашингтон проти її розпаду і зробить усе, щоб цього не допустити. Оскільки смертельної небезпеки немає, то навіщо тотальна мобілізація і переведення економіки на військові рейки. Але якщо мобілізація і військові рейки потрібні, то це офіційне визнання, що РФ за два-три кроки від поразки і розпаду. Можливо, навіть в одному кроці.

Реакція на таку заяву з кремля може бути як у комуністичної еліти в жовтні 1941 р. під час підходу німців до Москви - масова втеча з міста і поява настрою вписатися в націонал-соціалістичний режим і в його новий справедливий світовий порядок. Ідеологічно це не становило для комуністів складності, оскільки Гітлер на той момент воював з англо-французькими імперіалістами на практиці, а не на словах, як СРСР, і французьких імперіалістів уже переміг. Залишалося перемогти тільки англійських імперіалістів, а США у війну ще ні з ким не вступили.

Гітлерівці теж були соціалістами-інтернаціоналістами - до складу Рейху ввійшла тільки північна частина Франції, а її південь визнали самостійною державою, і СРСР у 1940 р. встановив дипломатичні відносини з нею. Німці навіть не забрали в цієї південної Франції колонії в Африці та Азії. Французька адміністрація у В'єтнамі 1941 р. збільшила на прохання Берліна постачання товарів до вже союзної їй Японії, і цю соціалістичну ідилію псували тільки вилазки британських "піратів" із Малайзії. Гітлер із романтичних спонукань хотів відновити державу Бургундія, але його переконали цю витівку відкласти з практичних мотивів, щоб не сваритися з Муссоліні і швейцарцями, і не викликати у французів нового припливу негативних емоцій.

Московські комуністи легко вписалися б у цей "новий порядок" як нові партнери і знайшли б набагато глибші історичні зв'язки з Німеччиною, ніж одні твори Карла Маркса. Троцькіст Джордж Орвелл у романі "1984" писав про глобальну війну соціалістичних держав не просто так - це калька з другої світової війни та ідеологій у континентальній Європі. Орвелл придумав лише "Англосоц".

У кремлі побоюються, якщо оголосити офіційно про катастрофу, що загрожує, і мобілізацію, то не тільки серед еліти, а й населення виникнуть настрої - може, краще розпастися або здатися по частинах або цілком, і не обов'язково комусь на заході. Можна здатися Китаю, Казахстану, Японії і ще комусь на сході аж до США, а на півдні можна здатися Туреччині та Азербайджану як мінімум.

Ці побоювання у кремлівців ґрунтуються на досвіді "обмеженої мобілізації" 2022 року, коли з РФ виїхало приблизно 700 тис. населення, а на думку деяких - мільйон. Це при тому, що кремлівці тоді не кричали - "Вітчизна в небезпеці!" і "Всі на боротьбу з Україною!". Але і без цього крику всі в РФ зрозуміли, що до чого. Дехто вирішив, якщо дійшло до мобілізації, значить у війну скоро вступить блок НАТО, а РФ виграти війну в НАТО не може за визначенням, тому краще виїхати.

Це була логічна реакція тих, кому з 1949 р. постійно розповідали про прийдешню війну з НАТО, про результат якої навіть радянські політпрацівники і лектори говорили - все неоднозначно. Реакція тим більш логічна, що з березня за стійкою у Соловйова всі тільки й говорили, що війна з НАТО вже триває і в Україні армія воює зі справжніми натовськими солдатами. Zет-канали навіть якісь фото оприлюднювали. Якщо до осені в РФ чекали навали полчищ мікробів з американських біолабораторій в Україні, то після оголошення мобілізації треба було чекати вже самих полчищ НАТО. У цьому переконували і великі відступи ра**истів у Харківській і Херсонській областях - не могли ж самі українці так вломити другій армії світу, а значить без НАТО не обійшлося.

Аналогічна реакція, але в меншому масштабі і саме серед богеми та еліти в РФ спостерігалася вже навесні, коли став очевидним провал бліцкригу. З РФ почали виїжджати не тільки ті, хто очікував репресій, а й такі лояльні до режиму персонажі як Собчак і Абрамович. Великі статки стали залишати Москву швидше за своїх власників і в моду увійшов пошук євреїв у родоводі. Це відбувалося з тієї ж причини - у провал бліцкригу через тероборону Баштанки освічений стан не вірив, підозрював у цьому НАТО, а в можливість виграти війну в НАТО вірив не більше, ніж Олександр І і його двір у можливість виграти війну в Наполеона. Коли Наполеона все-таки заслали на Св. Єлену, то Олександр І остаточно впав у містику й окультизм, оскільки так і не зміг звикнутися з думкою, що він серед переможців.

Навпаки, цар Микола І помер не дуже природною смертю, коли зрозумів, всупереч початковій впевненості, - він не може перемогти в Кримській війні. Інформаційна війна тоді теж велася, але в Москві тоді не було аналога професора Солов'я, щоб три роки розказувати - царя скоро звалить кондрашка і він уже в холодильнику. Герцен став видавати "Колокол" у Лондоні тільки після війни, а до того не відсвічував і ніс щось у дусі дугіна про місію росіян. Натомість революційні європейці, які не знали, що вони "ліві", бажали поразки імперії, а Енгельс із Марксом радили британцям, як її краще атакувати - через Кронштадт чи з Румунії.

Якщо зараз після 27 місяців маленької "сво" кремлівці раптом заявлять про початок війни з НАТО, мобілізацію, військові рейки для економіки і бомбосховища в Москві та у всіх великих містах, то повториться ефект, що мав місце після провалу "Київ за три дні" і після часткової мобілізації. Оголошення війни НАТО може стати поштовхом до палацового перевороту в кремлі і до закриття бренду "путін".

"Чекісти" це знають і утримуються від такого кроку навіть після заяв Байдена, Шольца та інших лідерів країн Європи щодо дозволу Україні вражати їхньою зброєю ра**истів на територіях, які поки що входять до РФ. Заодно перетрушують генералів, а професор Соловей "крякає" як підсадна качка - група Чемезова, і він серед них, готують повалення "путіна" всупереч волі Патрушева, істинного правителя РФ. Чемезов, як головний контролер виробництва зброї в ролі змовника і "голуба", - це із серії - бджоли проти меду. Патрушев, засланий у суднобудування, якого в РФ майже немає, виглядає в ролі головного "яструба" і таємного правителя так само комедійно, як і чемезов, його містичний конкурент у боротьбі за владу.

Тому за 27 місяців кремлівці так і не зважилися зробити три кроки, яких від них усі чекають.

Перший крок, заявити "вітчизна в небезпеці" і ввести повноцінний воєнний стан по всій РФ як в Україні, а не обмежений і в шести суб'єктах. Причому з дивним обмеженням - у Республіці Адигея його немає, а навколо неї в Краснодарському краї він є. У результаті Краснодарський край два роки воює з Україною і НАТО, а Адигея не воює. Її влада в січні 2023 р. навіть спростувала чутки, що в Адигеї запроваджено особливий стан. Зовні Адигея виглядає як Швейцарія з 1939 по 1945 р. - кругом війна, а вона така вся така нейтральна, в ній навіть живуть співробітники Ліги Націй, оскільки виїхати не можуть. Відмінність лише в тому, що Швейцарію навіть Гітлер визнавав окремою державою і в неї була своя армія, а Адигею державою ніхто не визнає, навіть Абхазія, і в неї немає ні своєї армії, ні валюти, а є тільки окупаційні війська РФ на полігоні поблизу Майкопа.

У підсумку шість суб'єктів РФ воюють з Україною і НАТО, а решта дотримуються типу нейтралітету і тільки найманців і шкарпетки шлють на війну. Якщо Москва оголосить воєнний стан у себе і аж до Чукотки і Сахаліну, то реакція може виявитися неоднозначною. Чукчі можуть згадати, що у них на Алясці родичі живуть, і що до приходу росіян у них таких глобальних проблем не було. Згадати історію можуть не тільки чукчі, і не тільки їм не потрібна війна з Україною, і тим більше з НАТО. Тому в кремлі не ризикують вводити воєнний стан по всій РФ і оголошувати війну НАТО.

Другий крок, який не ризикує зробити у зв'язку з цим кремль, - почати повноцінну й офіційну пропаганду про те, як НАТО хоче захопити РФ, привласнити її незліченні скарби і поневолити її населення. Ліцензія на повторення цього стародавнього радянського наративу поширюється тільки на два конкуруючих корчми - "У соловйова" і "У скабєєвої", а також на індивідуальних метрів, на кшталт симоньян.

Перші особи кремля таке можуть сказати, тільки коли їм зовсім невтерпець. Можна згадати слова "путіна" у 2021 р., вимовлені з образою, - це що ж, треба стиснутися до розмірів Московії, або крик матвієнко-тютіної в січні цього року - Захід хоче колонізувати РФ. Більше вона такого не вимовляла і навіть пропагандистам заборонили це повторювати.

Третій крок, якого від кремлівців чекають з березня 2022 р. - з розмаху вдарити по НАТО. Лавров тоді обіцяв удари Польщі за пропуск зброї в Україну, і всі кремлем обіцяли втопити Британію. Кричати німцям "Можемо повторити" обламалися самі і зняли дідів з палиць. Наприкінці 2022 р. Лавров, Медведєв та інші хором волали, що українці і поляки хочуть втягнути РФ у війну в США, а расейська ракета в Польщі не падала і нікого не вбила, і війни з НАТО не хочемо. Тепер особисто "путін" пообіцяв удари по маленьких і густонаселених країнах Європи за дозвіл Україні бити по росіянах у РФ. У цей момент Польща запропонувала провести дискусію в НАТО, що кібератака - це підстава для включення п'ятої статті. Через це лукашенко того самого дня полетів до Монголії, а звідти вирушив на екскурсію Сибіром, аби не перебувати в Білорусі на початку червня і не їхати 5 червня на петербурзький економічний форум, щоб не потрапити до лап кремлівців. Президент окупованої росіянами ЦАР на нього з Африки прилетів, а лукашенко полетів подалі від нього в Монголію.

Причина - слова "путіна" 5 червня на форумі, - дозвіл ударів по території РФ європейською та американською зброєю - це "пряма участь у війні" цих країн, і Москва залишає за собою право "діяти аналогічним чином". Лукашенко знав, що "путін" щось таке скаже, і що "аналогічним чином" - це атаки з Білорусі по Україні, Польщі чи Литві зброєю від РФ. Тому вирішив перекантуватися вдалині, поки кремлівці перетиратимуть, як саме мають виглядати такі удари. Нехай труть без нього, а йому повідомлять про план, коли визначаться, якщо визначаться, і він почне говорити, що Білорусь не може оголосити самотужки війну НАТО. Лукашенко сподівається включити щось на кшталт Пашиняна про Вірменію, війну і ОДКБ.

У Білому домі це бачать у ще ширшому контексті, ніж в оточенні Лукашенка, тому Байден і вимовив заздалегідь 4 червня, що особисто він проти ухвалення України в НАТО найближчими роками, але за гарантії безпеки. Цим він вибив у кремлівців "козиря" в інформаційній війні про НАТО, що наближається до кордону та інше. Наскільки це був продуктивний хід - з'ясується незабаром на саміті миру в Швейцарії.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред