Чому ми ніяк не можемо перемогти?..

Річ навіть не в тому, що нам не вистачає сучасної зброї. - Нам бракує єдності. Українське суспільство розколоте навмисне нав'язаним мовним питанням, безглуздими політичними битвами прихильників різних вождів, а головне - не вірить у свої сили. Ми - як нація - воюємо, працюємо, боремося за своє виживання всього лише наполовину, а може навіть у чверть своїх сил.

Ми не віримо, що можемо перемогти росію, тому що росія - величезна. Ми не будуємо свої військові заводи - тому що їх розбомблять, ми не робимо свою зброю - тому що ми відсталі і ні на що не придатні. Ми боїмося висловлювати свої думки - тому що дадуть по шиї і відправлять у ТЦК.

Рекомендуємо:

Олександр Невзоров. Третина Росії чекає, поки повз них пропливе труп Путіна

Я багато разів наводив приклади минулих воєн, коли напруженням усіх сил нації досягалася перемога в сутичці з сильнішим ворогом. Як на фронт брали молодих, а не старих, бо молоді в кілька разів ефективніші в бою. Як у тилу працювали сім днів на тиждень по 12 годин, бо фронту потрібна зброя. Як жили упроголодь, за картками, економлячи на всьому. Як багаті віддавали коштовності на перемогу, а діти міністрів воювали нарівні з синами фермерів і робітників...

У роки Другої світової війни варварські бомбардування тисяч бомбардувальників зносили з лиця землі цілі міста і десятки військових заводів і в Британії, і в Німеччині, але одразу ж будувалися нові, і виробництво військової техніки і зброї тільки збільшувалося з кожним днем. Адже проблема не в тому, що бомбили міста і заводи, а проблема в тому, що ми заводи не будуємо, військове виробництво не розвиваємо, сподіваючись на західні подачки і пояснюючи своє неробство і лінощі тим, що розбомблять.

Розбомблять. Або потоплять. Безсумнівно.

На початку Другої світової війни Британія була в морській блокаді. Торговий флот союзників зазнавав величезних втрат від підривів на мінах, нальотів ворожої авіації, атак підводних човнів і дій надводних кораблів. Тільки Великобританія до грудня 1940 року втратила 585 суден, що становили 20% всього тоннажу, а до літа 1941 року її торговий флот скоротився на третину. Разом із кораблями на дно пішли сотні тисяч тонн військових вантажів.

Наші диванні розумники тут же скажуть - а нічого тоді й плавати. Бо ж бомблять. І топлять. Адже так можна і без кораблів залишитися...

З такої катастрофічної ситуації є два виходи - перестати відправляти конвої в Європу, сподіваючись за рік-два покінчити з ворожим флотом і мінами; або будувати більше кораблів, щоб не залишити союзників без зброї, військової техніки, палива, продовольства.

Перший шлях - пряма дорога до поразки. Якби в 1941 році США припинили забезпечувати Велику Британію і СРСР, то вони б, найімовірніше, програли. І тоді Штатам довелося б наодинці боротися і з нацистською Німеччиною, і з імператорською Японією...

У Штатах вирішили інакше. Було оголошено конкурс на найкращий проєкт морського транспортінка - дешевого, простого в будівництві та експлуатації. Обраний проєкт "Ліберті" був справжньою революцією в технології суднобудування: замість традиційної клепки використовували зварювання корпусу - це різко прискорило темпи виробництва, меблі в каютах виготовляли з тонколистової сталі, а не з дерева, тому судно виявилося набагато легшим, а відмова від дерева забезпечувала високу вогнестійкість.

Транспортники типу "Ліберті" будувалися на один-два рейси: якщо судно перетинало океан, воно виправдало витрати на будівництво.

У будівництві кораблів була зайнята вся промисловість США і Канади. Програма передбачала будівництво 2742 суден на 18 суднобудівних верфях. Середній термін будівництва корабля становив 42 доби; рекордний - 4 дні. У 1943 році промисловість видавала 3 транспортники на день.

Багато кораблів загинуло - для цього їх і будували. Підводні човни потопили 125 транспортників, надводні кораблі - 6, авіація розбомбила 30, підірвалося на мінах 34, стали непридатними внаслідок аварій - 280.

Проте транспортники "Ліберті" виявилися найголовнішою зброєю Другої світової війни.

Не треба боятися - треба робити.

Джерело

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред