Чому насправді Путін влаштовує істерику через дозвіл на удари по РФ

14 вересня 2024, 08:10
2005
Такий дозвіл може стати серйозним стратегічним фактором ведення війни. А це активізує в оточення Путіна розмови про завершення війни.
Путин, storm shadow, удары по РФ
Путіну доведеться сприймати нову реальність у разі надання дозволу на удари території РФ / Колаж Главред, фото - скріншот, Вікіпедія

Протягом останніх днів у суспільстві активно обговорюють питання надання дозволу від США Україні на застосування далекобійної зброї по території РФ. Переконаний, що ми цей дозвіл отримаємо, причому це відбудеться найближчим часом. Єдине, що цей дозвіл не обов'язково буде публічним, а може бути наданий в завуальованій формі. Мовляв, ми передаємо, а Україна сама вирішує і використовує. І саме про це наразі Захід і веде активні дискусії.

Ймовірно, що про дозвіл стане відомо вже постфактум, коли ракети прилетять на територію країни-агресорки Росії. При цьому перелік видів зброї чи обʼєктів, по яких можна буде завдавати ударів, залежатиме від того, як будуть вестися переговори.

У цьому контексті реакція РФ очікувана, бо зрозуміло, що їм потрібно було якось відреагувати. Однак росіяни потрапили у пастку, яку самі створили. Адже коли Путін каже, що дозвіл на далекобійну зброю по РФ буде означати війну з НАТО, то цим вони нівелюють свою ж брехню про війну з Альянсом, яку розповідають вже третій рік поспіль. Тому це більше спроба налякати НАТО "діями у відповідь", але тут треба зрозуміти одну дуже просту річ: у Росії сьогодні немає жодного інструменту чи механізму, який реально міг би вплинути на цю ситуацію.

відео дня

Не враховуючи істерик про ядерну зброю, використання якої є мінімальним (оскільки проти цього в тому числі виступають країни, які є партнерами Росії), скоріше за все ситуація зведеться до максимальної кількості подібних заяв та можливої спроби завдати масованого ракетного удару по Україні, що росіяни і так вже роблять.

Чим швидше на Заході зрозуміють, що інших інструментів у Росії немає, тим буде краще для всіх. Тому що ці лякалки РФ вже навіть самим росіянам не "заходять", що тоді казати про інші країни?!

Передача іранських балістичних ракет Росії – це привід, який змусив вивести дискусію про дозвіл на удари по РФ на новий рівень. Зрозуміло, Захід не міг просто проковтнути цю історію, оскільки можливості впливати на Іран у позавійськовий спосіб сьогодні деякою мірою обмежені. З точки зору захисту України - це правильне рішення, тому передача ракет активізувала дискусію, яка велася і раніше. Адже українська делегація поїхала до Штатів раніше появи інформації про передачу ракет Іраном. І тепер ця дискусія вийшла на фінішну пряму.

Зі свого боку, Росія не зупиняється у тиску на переговорний трек і два останніх тижні розганяє цю тему по повній програмі (хоч і зі своєї позиції). Не здивуюся, якщо тепер РФ спробує використати тему переговорів у пропаганді – мовляв, Росія не проти переговорів, але Захід, навпаки, дає дозвіл на удари по російській території і бере пряму участь у війні. Звісно, таким чином вони можуть спробувати вплинути, наприклад, на позицію Китаю чи Індії щодо переговорів, але не думаю, що матиме ефект, на який розраховує РФ. Потяг вже пішов, і їм треба буде приймати нову реальність, в якій дозвіл на завдання ударів – це один з елементів мирного плану, примусу до миру.

І це може стати дуже серйозним стратегічним фактором ведення війни. Путін розуміє, що дуже багато російських військових підприємств та заводів знаходяться в зоні ураження. Відповідно, на це треба буде реагувати, а реагувати немає чим, адже вони не можуть це прикрити системами ППО, яких у такій кількості фізично в Росії немає.

І такий дозвіл здатний дуже сильно змінити стратегічну розстановку, що, зрозуміло активізує в оточення Путіна розмови про завершення війни, допоки ситуація не стала дуже поганою для Росії.

Ігор Рейтерович, політолог, політичний консультант, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку, спеціально для Главреду

Хто такий Ігор Рейтерович

Ігор Вячеславович Рейтерович - кандидат політичних наук, доцент кафедри парламентаризму
Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.

У 1999 – 2002 рр. працював політичним аналітиком в Агентстві стратегічних досліджень і технологій "ВІКНА".

У 2003 – 2006 рр. обіймав посаду провідного політичного аналітика БФ "Співдружність", заступника головного редактора журналу "Національний інтерес", головного редактора "Короткого огляду інформаційного простору України".

Починаючи з 2006 року присвятив себе науковій та викладацькій діяльності. З 2021 року – доцент кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред

Реклама
Реклама

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти