Чому Росія відмовляється визнавати акти звірства в Україні

Акт геноциду, який Росія вчинила в Київській області був, як і все, що вони роблять, сповнений ненависті та дурості.

Зараз вони тому і волають про "провокацію", бо чудово розуміють, що багато речей зараз піде інакше. Я не кажу про саму війну, хоча ці факти і на неї вплинуть. Я про наслідки для ленд-лізу та перемовин.

Перемовини України з партнерами вже вчора проходили в іншому тоні. Заяви європейців та американців щодо надання зброї стали більш чіткими та зрозумілими. Крім того, виявлені жахливі факти наблизили енергетичне та транспортне ембарго. На невеличкий крок, але наблизили.

Дуже шкода, що в Європі та в Америці для того, щоб приймати рішення про важку зброю для України та більш рішучі санкції необхідно бачити таке, але як є.

Дуже крута робота керівництва держави, дипломатів та громадянського суспільства України, наших друзів закордоном поступово переконує наших партнерів, що якщо вони хочуть, щиро хочуть, щоб Путін не прийшов до них та хочуть, щоб мир настав на умовах України - вони мають допомагати більше та рішучіше.

Так, переговори теж все ще необхідні. Як би емоційно не хотілося це заперечувати.

Короткостроково - для обміну полоненими, для гуманітарних коридорів. Довгостроково - для пошуку підґрунтя для завершення війни. Так, це дуже боляче та неприємно, але деякі факти на змінилися. Їх все ще дуже багато.

У них досі дуже багато техніки, літаків, кораблів. У них досі є запас міцності для війни, як мінімум, на Сході.

читайте такожБудь-який крок Кремля у війні призведе до краху: на якій ділянці фронту неминуча м'ясорубкаІ головне - у них досі є ядерна зброя, хімічна зброя тощо. І якщо він буде очевидно програвати, він може для перемоги над Україною застосувати бомбу для примусу до миру та капітуляції. Саме тому, ймовірно, наші союзники і розраховують на економічну та політичну смерть режиму. Бо у сценарії, який я описав, вони нам вже нічим не допоможуть.

Але це - в крайньому випадку і в сценарії повної безвиході для Путіна. Наразі треба рухатися до нашої мети.

Якщо допомога союзників все ж не обмежиться легкою зброєю і ми отримаємо достатню кількість важкої техніки, то розклади на переговорах зміняться докорінно. Бо ми зможемо перейти до повномасштабного наступу та звільнення півдня. А це вже зовсім інші розклади.

Єдине, що мені дозволяє писати про переговори відносно спокійно після того, що я бачив - розуміння, що Путіна вже світ не відпустить. Його режиму - кінець. Так чи інакше, але ніхто вже не дозволить Росії існувати.

Між Сребреніцею та поваленням Мілошевича пройшло, здається, років 8. Можливо, нам теж доведеться почекати. Бажано, мінімізувавши втрати в усіх вимірах цього слова.

Але зараз війна продовжиться. І триватиме ще тижні і тижні.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред