Я, взагалі, оптиміст. І продовжую сподіватися на позитивні зміни в Росії. Однак деякі обставини змушують в них сумніватися.
Прийнято порівнювати путінську Росію з пізнім СРСР. Мовляв, здається непорушним режим одного разу швидко і несподівано складеться як картковий будиночок.
Однак ситуація змінилася. В СРСР була контреліта - потенційно опозиційна, впливова інтелігенція, яка, як тільки влада відпустила віжки, перехопила вплив на суспільство.
Під час перебудови радянська творча інтелігенція забезпечила громадську підтримку т.зв. демократичних сил в їхній боротьбі з коммпартією і підготувала крах СРСР.
У курилках радянських НДІ, в диму дешевих сигарет бродив привид майбутніх революційних змін. Це не просто метафора. Наведу близький мені приклад. Мій батько Вілен Ейдман і його племінник Борис Нємцов працювали в теоретично відділі науково-дослідного радіофізичного інституту (НІРФІ) в Горькому (Нижньому Новгороді). Ще під час "застою" атмосфера там була більш ніж ліберальна. Причому вільними розмовами в курилці справа не обмежилася. Як виявилося, в цьому скромному науковому відділі буквально дозрів справжній "кадровий резерв" майбутніх революційних змін. Чотири з приблизно десяти співробітників відділу стали депутатами-демократами (двоє - З'їзду народних депутатів Росії (1990), один Горьковського (потім Нижегородського) обласної ради, ще один - Держдуми РФ).
Радянська інтелігенція могла впливати на "глибинний народ". Її поважали. Бути вченим, письменником, навіть журналістом було престижно. Звання доктора і навіть кандидата наук викликало пієтет. А академіки були просто небожителями. Зараз всі вони втоптані в бруд.
Пам'ятаю, як я роздавав передвиборчі листівки Нємцова рано вранці біля прохідної ГАЗа в 1990 році. Невеселі похмільні роботяги охоче брали їх, голосно лаючи комуністів, з повагою відгукувалися про молодого кандидата наук, який "нехай і єврей", але "голова".
Зараз таке просто неможливо. Інтелігенція повністю дискредитована і втратила повагу населення.
Ніякої контреліти немає. Правлячу бюрократію нікому посунути. Головний порушник спокою - кримінальник Пригожин, ватажок банди вбивць.
На відміну від радянської інтелігенції, що прийшла їй на зміну креативного-хіпстерське середовище, до якого належать велика частина активних опозиціонерів, не користується авторитетом у більшої частини населення.
Вона не може сформувати впливову контреліту, що користується підтримкою "глибинної" більшості. Бандити зараз впливові і шановані. Молоді ліберальні, освічені городяни, хіпстери і креативщики, пацифісти і феміністки - чужі в цій країні. Боюся, що влада у перших осіб нинішньої правлячої верхівки здатні перехопити тільки другі і треті в ній. Російським опозиціонерам і після падіння Путіна нічого не світить.
Хто такий Ігор Ейдман
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
