Звичайно, є велика спокуса пояснити це тим, що вони ідіоти. Але перш ніж давати такі дефініції ми маємо зрозуміти один з ключових аспектів їхнього мислення. А мислення у них виключно архаїчне (міфологічне), де один із ключових моментів є очікування чуда і страх за виживання. Простіше кажучи, в формулі "якщо можна щось зробити (ризикнути) і отримати прибуток або нічого не робити і все залишиться так як є, архаїчне мислення підказує не ризикувати.
В первісних суспільствах це пов‘язано зі страхом голоду і смерті від насильства. В росіян страх дещо інший. Він, як би це парадоксально не звучало - віртуальний. Реальні загрози поки що (наголошую, поки що) лякають їх менше віртуальних.
Російська влада загнала свій народ у віртуальну пастку. І пастка ця полягає в двох базових страхах. На вищому рівні росіянин страшенно боїться розвалу Росії (це домінантний, хоч і абсолютно вигаданий, страх втрати вєлічія). На нижчому рівні він боїться влади, але не може проти неї протестувати, бо протест, в голові росіянина, дорівнює розвалу країни (чергова, принесена заходом кольорова революція). Власне, домінування страху розвалу країни через протест проти влади, яка веду країну в безодню, і робить росіянина бараном, який іде на заклання.
Чи є просвіток вкінці цього тунелю? Звичайно є. Він знаходиться, знову-таки, в архаїчній системі мислення. І він називається холодильник. Простіше кажучи, санкції. Плюс, звичайно, поразки на фронті. Одне без другого не працює виключно по одній причині: причиною для гордості у росіянина є тільки армія. Наголошую: тільки армія. Якщо в тебе пропадає першопричина для гордості - ти втрачаєш один із сенсів свого існування. А в купі з відсутністю картини майбутнього (зараз росіянин не має картини майбутнього взагалі) і пустим холодильником, ти отримуєш повний депресивний набір, який виллється в агресію проти влади.
Тут ми маємо зрозуміти одну важливу річ: зараз, у своєму внутрішньому монолозі, росіянин весь час апелює до Заходу і вечь час пробує йому щось довести (класична травма тяжкого дитинства). І єдине, що він може зробити - це говорити про "кузькіну мать". Але з певного моменту навіть самий рептилоідний росіянин розуміє, що словами про "кузькіну мать" війни не виграються.
Поки вони живуть в ілюзіі про наявність "плану Б", тому вони і з’їли і мобілізацію, і Херсон. Але ілюзія триватиме не більше 3-4 місяців. Далі вони почнуть розуміти: ніякого "плана Б" нема. Є тільки дорога на заклання.
Звичайно, життя буде вносити свої корективи. І головна загроза: Путін з певного моменту живе за формулою: "не треба здаватися, час працює на нього". Так він переламав ситуацію в Венесуелі і в Сирії. І він вважає, що так він зможе зробити і в Україні. Зупинити цю історію, як би це дивно не звучало, крім армії може тільки внутрішньоросійська соціологія. На жаль, на Заході, мало хто це розуміє.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
