Чому Україна може "запізнитися" зі вступом до НАТО

5 березня 2024, 14:39оновлено 5 березня, 19:39
На мій погляд, кількість полюсів геополітики, на відміну від географічних полюсів, чітко визначається за аналогічною кількістю військових блоків.
НАТО, ВСУ
НАТО / Колаж: Главред, фото: УНІАН

Двополярний чи багатополярний світ.

Або чому Україна може "запізнитися" зі вступом до НАТО, як колись не встигла укласти військовий союз з Антантою 1917 року.

У сучасній геополітиці часто точаться дискусії про кількість глобальних полюсів впливу.

відео дня

Скільки їх насправді? Раніше говорили про двополярний світ, коли СРСР і країни Варшавського договору протистояли США і блоку НАТО.

Кілька років тому перейшли до концепту багатополярного світу. Американська розвідувальна спільнота у своїй аналітиці застосовує термін "мультиполярний світ".

Останнім часом знову заговорили про реінкарнацію двополярного світу, маючи на увазі під цим новий виток глобального протистояння, цього разу між Китаєм і США.

На мій погляд, кількість полюсів геополітики, на відміну від географічних полюсів, чітко визначається за аналогічною кількістю військових блоків.

Можна навіть вивести "теорему геополітики №1": кількість глобальних полюсів впливу визначається кількістю військових блоків.

Спробуємо визначити їхню кількість найближчим часом.

Для цього я класифікую військові блоки за такими ознаками:

1. акцентовані військові блоки - спрямовані проти конкретного противника, офіційно позначеного.

2. Закриті блоки (як раковина молюска) - військові блоки, створені для утримання позицій своїх учасників без акценту на тому чи іншому противнику.

3 Моноблоки - держави, що являють собою військову силу, рівнозначну блоку країн. Як правило, це одна країна плюс кілька проксі.

Почнемо з акцентованих блоків.

Блок №1 - це НАТО. Трансантлантичні учасники з акцентом протистояння на РФ.

Уже очевидно, що на НАТО найближчим часом чекають докорінні перетворення. Про їхнє наближення свідчить прийняття до блоку Фінляндії та Швеції і можливе послаблення присутності США на європейському континенті.

На відміну від багатьох експертів я не вважаю, що РФ виношує плани нападу на членів НАТО в Європі (країни Балтії, Польща).

Ба більше, на мій погляд, після завершення війни РФ проти України та встановлення якихось "червоних ліній" між Росією та ЄС виникне щось на кшталт "залізної завіси" як це було за часів СРСР, але без опції у вигляді реальної загрози нападу.

У такому разі, в чому полягає новий сенс НАТО (це питання нещодавно поставив Ілон Маск) і до чого тут Фінлядндія і Швеція?

Основне протистояння між РФ і НАТО розгорнеться в Арктиці.

Цьому є низка причин: внаслідок глобального потепління, Північний морський шлях (ПМШ) може стати одним із найбільших у світі. Плюс колосальні родовища природних ресурсів на арктичному шельфі.

Додамо сюди й рівень кліматичного впливу Арктики на світовий клімат і США.

Активне освоєння запасів піродного газу на крайній півночі вже спричинило суттєві природні деструкції у вигляді вивільнення вуглексилоти з "похованих" у вічній мерзлоті стародавніх лісів і степів.

Недарма Сорос у своїй останній статті написав саме про Арктику, як про місце, де розгорнеться основна геополітична битва найближчої історії.

Я аналізував статтю Сороса і навіть придумав термін - "Перша кліматична війна".

Кліматичні зміни в Арктиці можуть створити для США загрозу непереборного характеру. Те, що свого часу створило Америку (захист двох океанів) може в майбутньому з благословення стати смертельною загрозою.

Тож найближчим часом на нас чекає Велике арктичне протистояння між такими країнами як США, Канада, Британія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Данія (з одного боку) та РФ - з іншого.

Битва буде йти за контроль над СМП, шельфовими запасами і кліматичними ресурсами.

У цьому контексті, цінність НАТО для такої країни як Туреччина або Франція почне істотно знижуватися.

Цим пояснюється, наприклад, риторика Франції про створення Європейських об'єднаних військових сил як замінника НАТО на континенті.

Саме НАТО можна буде сміливо перейменувати в АRTO - організацію арктичного договору з відповідною зміною складу учасників.

2. Другий акцентований блок, який з'явиться найближчим часом, - це військовий блок США в Індо-Тихоокеанському регіоні (ІТР) та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) з акцентом на протистояння з Китаєм.

Індо-Тихоокеанська стратегія США, затверджена президентом Байденом 2021 року, була спрямована якраз на стримування Китаю як основного противника Штатів.

Тут триває поки що дуже активна "проба пера".

Першим блоком в ІТР була СЕАТО (Організація Договору Південно-Східної Азії), або Манільський пакт, що існував у 1955-1977 роках у складі Австралії, Великої Британії, Нової Зеландії, Пакистану, США, Таїланду, Філіппін, Франції.

Партнерами СЕАТО були: Південна Корея, Південний В'єтнам, Камбоджа, Королівство Лаос.

Закінчилося тоді все цілковитим крахом:

Спершу Пакистан втратив унаслідок третьої індо-пакистанської війни з Індією Східний Пакистан, який став республікою Бангладеш.

Під час тієї війни 1971 року 7-й флот США висунувся в бік Індії з метою активної участі у війні на боці Пакистану.

Але Індія дуже швидко завдала поразки пакистанській армії і флоту. Ісламабад не зміг підтримувати свою провінцію, відрізану від нього територією Індії.

У результаті Пакистан покинув блок, який не зміг його захистити.

Потім майже одночасно стався крах американського проєкту в Південному В'єтнамі, Камбоджі та Лаосі.

Північний В'єтнам захопив Південний, у Камбоджі прийшли до влади червоні кхмери, а в Лаосі завершилася "Таємна війна", в якій США неофіційно допомагали уряду цієї країни проти партизанів.

Вьтнеам - став комуністичним, Камбоджа - полпотівською, а Лаос із королівства перетворився на ЛДНР (Лаоську Народно-Демократичну Республіку) - тут згадується відома обмовка Лаврова.

Надалі в ІТР США створили інші блоки.

Це Чотиристоронній діалог з безпеки (QUAD) - протоблок між Австралією, Індією, США і Японією. Цей союз був уже чітко спрямований проти Китаю, але йому не вистачало структурної кристалізації, здебільшого через особливу позицію Індії.

Наступним союзом став АНЗЮК (ANZUK) - військово-політичний союз (прообраз НАТО для ІТР) у складі: Австралії, Нової Зеландії, Британії, Малайзії та Сінгапуру.

Основна мета - компенсувати вакуум безпеки, що утворився після виведення з регіону британський військ ("На захід від Суеца").

Криза цього блоку, що існував без прямої участі США, сталася в той момент, коли Нова Зеландія відмовила США в заході американських кораблів з ядерною зброєю на борту в свої порти.

Більш цілісний, як сказали б у РФ "англо-саксонський" союз виник у форматі АНЗЮС (ANZUS) - військовий союз трьох держав: Австралії, Нової Зеландії та США.

Австралія і Нова Зеландія, наприклад, брали участь в операції США в Афганістані та Іраку.

Але цілісність цього блоку була також "підірвана", цього разу темою Тайваню.

США заявили, що в разі "війни за Тайвань" з Китаєм, зобов'язання в рамках АНЗЮС поширюються на військові сили Австралії та Нової Зеландії.

В Австралії спершу відмовилися, потім погодилися, потім взяли паузу. Між рядків читалося: можемо воювати, та нічим.

Нову Зеландію ця перспектива взагалі налякала не на жарт. Там зараз інша парадигма: екологія, мир, маорі в парламенті, регбі, танець хака.

Тоді США вирішили схрестити АНЗЮС з АНЗЮК. Простими словами: залишити в спокої Нову Зеландію (толку у військовому плані все одно мало, а гуманістичних криків - багато) і озброїти Австралію.

Так з'явився новий блок AUKUS у складі Австралії, Великої Британії та США. З АНЗЮК було взято Британію, з АНЗЮС - США. Мінус Нова Зеландія, яку відпустили з миром.

У рамках AUKUS США зобов'язалися поставити Австралії флот ядерних підводних човнів із ракетами "томагавк".

Таким чином, найближчим часом AUKUS стане аналогом НАТО в ІТР і АТР, з можливим приєднанням як спостерігачів або учасників Південної Кореї, Японії і Тайваню.

Статус спостерігачів більш імовірний, оскільки в Японії є конституційні обмеження, Південна Корея дотримується балансу взаємовідносин з КНДР, а Тайвань поки лише частково суб'єктний.

Акцентований блок №3 - це антиізраїльська шиїтська коаліція "чотирьох": Ємен, Ліван, Сирія, Іран. З можливим приєднанням сунітських арабських країн, за умови зміни в них політичних режимів.

Наприклад, повторний прихід "братів мусульман" до влади в Єгипті або аналогічні процеси в Іраку.

А тепер перейдемо до закритих блоків.

За всіма цими рухами США в ІТР і АТР пильно спостерігали країни регіону, що набирають економічну і військову міць.

Мова про країни АСЕАН у складі: Брунею, В'єтнаму, Індонезії, Камбоджі, Лаосу, Малайзії, М'янми, Сінгапуру, Таїланду і Філіппін.

Осьова країна тут - Індонезія, недарма секретаріат організації розташований у Джакарті.

Річ у тім, що проблема Тайваню для країн АСЕАН, на відміну від США, не є ключовою. У цьому цілі цих країн розходяться з Америкою.

Ба більше, Індонезія вкрай негативно поставилася до військового посилення Австралії у вигляді проєкту підводних човнів зі США.

Однією з найважливіших проблем для країн цього блоку (Філіппін, Малайзії, Брунею, В'єтнаму) є приналежність багатого на нафту і газ архіпелагу Спратлі (Наньша) в Південно-Китайському морі.

Китай зводить у цьому районі штучні острови, розміщує там військові бази на коралових рифах і, спираючись на мережу "сміттєвих островів", розширює свою особливу економічну зону.

КНР уже контролює 20 % акваторії Південно-Китайського моря.

З Індонезією у Китаю конфлікт щодо островів Натуна у водах, багатих газом: Індонезія оголосила 200-мильну акваторію своєю виключною економічною зоною.

Найімовірніше, саме ця група країн блоку АСЕАН сформує свій закритий блок №1.

Закритим військовим блоком №2 можливо стане Союз тюркських держав. Військовий блок у форматі майже єдиної армії вже існує між Туреччиною та Азербайджаном.

Надалі, цей тюркський військовий блок може поширитися на Казахстан, Узбекистан і Киргизстан.

По суті, на уламках СЕНТО (CENTO) - Організації Центрального Договору, або ж Багдадського пакту, виникне два нових блоки: акцентований (антиізраїльський) з осьовою країною у вигляді Ірану та закритий, тюркський - з осьовою країною у вигляді Туреччини.

Нагадаю, що Багдадський пакт - це британський проєкт на Близькому Сході за участю Туреччини, шахського Ірану, хашимітського королівського Іраку, Пакистану і самої Британії. Проєкт був зруйнований ісламською революцією в Ірані та військовим переворотом в Іраку.

До моноблоків у вигляді окремих країн слід віднести: Китай із проксі у вигляді КНДР; РФ із проксі у вигляді Білорусі, Абхазії, Придністров'я і Південної Осетії; Індійський блок із союзними Бангладеш, Шрі-Ланкою і Непалом.

Можливість існувати в статусі моноблока формується виключно володінням достатнім арсеналом ядерної зброї.

Окремо від усіх цих концепцій перебуває Ізраїль, який, найімовірніше, володіє ядерною зброєю і спирається на тісний військовий союз зі США.

Серед успішно реалізованих форматів міжнародного визнаного нейтралітету варто відзначити феномен Швейцарії, Монголії та Туркменістану.

З огляду на все вищесказане, США, найімовірніше, будуть якщо "не йти" з Європи, то суттєво модифікувати атлантичні акценти власної безпеки, зміщуючи їх у бік Арктики:

США вже заявили про можливу зміну меж своєї виключної економічної зони в Арктиці біля берегів Аляски, яка практично повністю захоплює акваторію Берингової протоки, ключової для СМП.

Тут можна згадати і про ідею Трампа "купити" Гренландію у Данії (найбільші у світі запаси чистої прісної води). Цілком можливо, що поряд із кліматичними війнами в 21 столітті на нас чекають і "водні" війни.

Плюс ключовий регіон для США - це вже не Атлантика, а ІТР і АТР (протистояння з Китаєм)

До речі, умовна "відсутність" США в Європі - це зовсім не щось нове.

Наприклад, у Першу світову війну, яка тривала з 1914 року, США вступили у квітні 1917 року, а війська надіслали і зовсім у жовтні.

Другий фронт у Другій світовій було відкрито в Європі США лише в 1944 році під кінець війни.

Україна зараз якоюсь мірою повторює історичний зигзаг 1917 року, коли лідери Центральної Ради, зокрема й Петлюра, активно просували ідею "вступу" УНР в Антанту (йшлося про формування українських корпусів як "м'яса" на східному фронті проти Німеччини).

Нинішній наш рух до НАТО теж аргументується з нашого боку тим, що українські солдати воюватимуть в інтересах блоку в "окопах під Тегераном і Пекіном" (як недавно сказав народний депутат Гончаренко).

Реальність як бачимо набагато складніша.

Найближчим часом у світі буде сформовано три акцентованих військових блоки, два закритих і три моноблоки:

  • НАТО зі зміщенням в АРТО;
  • AUKUS в АТР та ІТР;
  • "Анти-Ізраїль".
  • новий військовий блок частини країн АСЕАН;
  • Тюркський військовий союз;
  • Китай;
  • РФ;
  • Індія

Плюс "особлива ситація" в Латинській Америці та Африці.

І це децемополярний світ від латинського слова decem (десять).

І повертаючись до України, на мій погляд (я про це вже писав), найкращий варіант для нас - це союз із Німеччиною в частині формування спільного простору інвестицій, економіки та сфери безпеки.

Не дивлячись на тимчасові труднощі, яких зазнає німецька економіка.

Але перейти до будь-яких союзів ми зможемо лише після того, як звільнимося з "капкана війни".

Хто такий Олексій Кущ?

Олексій Кущ - фінансовий аналітик, економічний експерт. Живе у Києві, працює в Аналітичному центрі "Об'єднана Україна". Автор аналітичних публікацій, активно веде блог на своїй сторінці у Facebook. Колишній радник президента Асоціації українських банків.

Джерело

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред

Реклама

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти