Чому в аграрній Україні олія дорожча, ніж в ЄС

Соціальні мережі в Україні нарешті побачили те, про що ми пишемо вже кілька місяців: дивовижну різницю між цінами на соняшникову олію в зарубіжних супермаркетах і українських.

Юзери з подивом постять фотографії, на яких зображені українські цінники в межах 50+ грн за пляшку, і аналогічні, наприклад, з чеського супермаркету, які в гривневому еквівалент складають приблизно 30 грн, причому олія, ясна річ, наша.

А інакше і бути не може, адже з 20,9 млн тонн соняшникової олії на міжнародному ринку приблизно 6,7 млн тонн в маркетинговому році 2019/2020 припало на Україну.

Наша країна - номер один серед світових виробників, хоча нам на п'яти і наступає РФ (частка росіян - 5,8 млн тонн). Сумарно на дві зазначені країни припадає майже 60% світового ринку.

читайте такожЦіни на продукти в Україні зростатимуть: що подорожчаєПри цьому обсяги переробки в Україні істотно перевищують внутрішні потреби: із зазначених 6,7 млн тонн самі українці в кращому випадку споживають за рік всього 0,4 млн.

Здавалося б, при такому розкладі у нас не повинно бути ніяких проблем з внутрішніми цінами.

Абсурдність події можна проілюструвати на простому прикладі: ви можете собі уявити, щоб в Саудівській Аравії бензин на заправках раптом став би дорожче, ніж в Європі?

Думаю, якби таке сталося, то відсіканням руки у винного справа б не обмежилося, довелося б жертвувати і іншими "кінцівками".

Наша нафта - це соняшник і кукурудза, а умовний бензин – вироблене з цих культур масло.

читайте такожВ Україні з вересня злетять ціни на продукти: що подорожчає найбільшеТак чому ж за умовний літр соняшникової олії у великому опті на експорт можна отримати приблизно один долар за літр (тобто 27-28 грн), а при продажу на внутрішньому ринку в роздріб – цілих два долари (більше 50 грн за літр).

Ясна річ, існують закони ринку, коли роздріб завжди дорожче оптової партії як за рахунок фактора обсягу продажів, так і через вартість упаковки і дистрибуції.

Але це не може пояснити різницю в ціні в два рази, повинні бути системні фактори, які і формують зазначений вище зазор.

Почнемо з другорядних причин.

Наші торгові мережі формують свій профіт не стільки за рахунок зростання обсягів продажів, як за допомогою торгової націнки.

Пояснюється це низьким платоспроможним попитом населення і фактором так званих "товарів Гіффена".

Простими словами, знизивши ціну і торгову маржу до мінімуму, торгові мережі не компенсують втрати зростанням обсягів проданого товару.

Тому краще продавати менше, але дорожче: кому треба, той купить навіть переплачуючи. І українці переплачують, купуючи кілька пляшок соняшникової олії на місяць.

Фактор "товару Гіффена" означає, що є група соціальних товарів, попит на які зростає при збільшенні ціни, хоч це і звучить на перший погляд парадоксально.

Цей феномен характерний для бідних суспільств: в Ірландії в ХІХ столітті таким товаром була картопля, в Китаї – локшина.

В Україні до нього можна віднести цукор і теж соняшникову олію: люди очікують зростання цін і запасаються про запас.

А великі компанії на ринку цим активно користуються, вступаючи в олігопольну змову для отримання надприбутку при повному потуранні антимонопольного комітету.

Але є і стратегічний фактор - податкові стимули.

Насамперед йдеться про загороджувальні мита, які мінімізують вивезення сировини з країни.

Свого часу Україна ввела мито в розмірі 23% на вивезення насіння соняшнику, і це призвело до появи в країні десятків олійноекстракційних заводів.

На експорті соняшникової олії ми заробляємо мільярди доларів, в той же час при продажу на зовнішніх ринках "насіння" отримували б в 3-4 рази менше.

Надалі під тиском СОТ і ЄС (умови вступу в зони торгівлі, міжнародної та європейської) Україна істотно знизила свої експортні мита, що призвело до того, що на тлі світового дефіциту сировини вивезення українського "насіння" в 2021 році виросло майже в сім разів.

В цей же час РФ ввела для захисту внутрішньої переробки мито на вивезення насіння соняшнику в розмірі 70% від так званої "демпферної ціни", коли встановлюється ціна відсікання і мито на суму, яка перевищує вказане значення.

Таким чином, при різкому зростанні експортних закупівельних цін на насіння соняшнику спрацьовує захисний митний механізм, і експортер віддає державі у вигляді мита 70% зростання ціни, що робить експорт "насіння" невигідним.

В Україні такої системи загороджувальних мит на вивезення сировини немає, тому багато олійноекстракційних заводів в Україні цього року зупинилися на ремонт – саме через дефіцит сировини.

Але й переробники в Україні, особливо представлені кількома найбільшими компаніями, активно користуються існуючим фіскальним механізмом на свою користь.

У 2019 році ДФС провела детальне вивчення балансу надходжень до бюджету з боку 42 найбільших виробників олії та продавців "насіння" та сумами відшкодування ПДВ, виплачених ним з державного бюджету.

Виявилося, що сума сплаченого цими компаніями до бюджету ПДВ була на 32,2 млрд грн менше суми відшкодованого ним податку з боку держави (за рахунок бюджетних коштів).

Більше того, експорт насіння соняшнику та соняшникової олії став джерелом масової оптимізації оподаткування – так звані "експортні каруселі, або нетиповий експорт".

Схема виглядає приблизно так: велика торговельна мережа продає товари, і її зобов'язання перед бюджетом зі сплати ПДВ складають один мільярд гривень.

Але платити в бюджет не хочеться.

Тоді торгова мережа купує за 6 млрд грн соняшникову олію/насіння.

На цю суму формується податковий кредит з ПДВ у розмірі 1 млрд грн, тобто в сальдовому залишку зобов'язання рітейлера перед державою дорівнюють нулю.

Надалі ця компанія експортує насіння і масло на зовнішні ринки без сплати податків, так як ПДВ при експорті не нараховується.

Отримана вигода в один ярд ділиться торговою мережею і продавцем насіння / масла навпіл.

Тільки на прикладі трьох рітейлерів було встановлено ухилення зобов'язань з ПДВ на 0,6 млрд грн при обсязі нетипового експорту в розмірі 3,4 млрд грн.

Загальна ємність схем "нетипового експорту" і, відповідно, втрати державного бюджету становлять 30 млрд грн на рік.

Сама схема відшкодування ПДВ за рахунок держави з експорту сировини ("насіння") і напівфабрикатів ("олія") призводить до того, що ціна на внутрішню партію товару завжди буде вище, ніж на аналогічну експортну (на розмір згаданого ПДВ).

Сама ж "скарбничка" податку на додану вартість, з якої і черпають гроші на відшкодування, формується всіма нами – кінцевими споживачами товарів і послуг.

Наприклад, в ціні батона в 18 грн бабуся сплачує 3 грн цього податку.

Виходить, що всі ми скидаємося в "общак" під назвою бюджет, контрольований владою, щоб пляшка олії в чеському супермаркеті коштувала в півтора рази дешевше, ніж в українському.

При цьому ті ж самі українські торговельні мережі, які впарюють нам масло по 50 грн, на схемах з "нетиповим експортом" масла і насіння мінімізують своє оподаткування на мільярди гривень на рік.

І тут коло замкнулося: щоб було на чому "хімічити", скарбничка повинна поповнюватися простими громадянами.

Значить, чим вище ціни, тим більше ПДВ перерахують в "общак" прості українці. І тим більше з нього візьмуть українці "непрості".

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред